Винагородою тобі буде Царство Небесне.
О, там стільки блаженств,
Що Босху і не вірилось.
Проте,щоб втрапити саме туди,
Треба скласти офіру з себе,
Створити гекатомбу з
Власних нутрощів – пристрастей,
Спалити потім сотні прихистів
З віддалених мрій та солодких
Спогадів – розтрачень.
Найголовніше ж треба мати зрощені небеса
З непідвладної нічому людському віри.
Любов же твоя забезпечить вдалу подорож
Верблюду крізь вухо голки,
Зате ти будеш багатим Крезом,
А може, перетворишся згодом в Мідаса,
Вип’єш тваринної крові і загинеш.
Поки ти готуватимешся до зборів
Валіз – залежностей,
Які знищиш на голодному полі,
Я привчатиму тебе до священної бентежності,
Приборкуватиму силу твоєї уяви і волі,
Бо вони справді утворюють надто власний тобі світ,
Який завжди було заборонено мати.
Так, сила гріха в насолоді,
Але і в тебе проявляються духовні стигмати.