Чую за спиною кроки –
Хтось за мною йде.
Оглядаюсь на всі боки –
Ні душі ніде.
Може це пересторога,
Провісник біди?
Обернусь – нема нікого,
Але є сліди.
Трохи я занепокоюсь,
Що за чудеса?
Невже граються зі мною
В жмурки небеса?
Хрест на грудях відшукаю,
Продовжу іти.
Та надалі відчуваю
Невідомий тиск.
Зовсім поряд подих в спину –
Укрив скроні піт,
Від страху ковтаю слину,
І, як місяць, зблід.
Хто ж це так мій шлях позначив?
Хто тут? Янь чи Інь?
Оглянувся і побачив
Свою власну тінь...
Тінь свою я не боюся, а боюся зла,
Що у серці моїм ходить, в душу загляда.
Це не привид, не примара, це нечистий дух,
Він до тіла мого хоче заповзти мов вуж...
Олександр Яворський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дух нечистий не злякає, марний намір цей.
Занепокоєння минає – не боюсь тіней!
Страх мене нехай боїться – я керую ним.
Він у мене не вселиться – зникне наче дим.
вдячний за експромт, бачення ситуації...
