Вірш написаний в день Св. Миколая. Пізно ввечері у лютий морозний вітер на автобусній зупинці до мене підійшов хлопчик 10 років і попросив купити поїсти. Ті оченята ніколи не забуду.
Чорне сонце зійшло над землею твоєю, Вкраїно!
І лице твоє вкрив передсмертний пронизливий жах.
Твої діти покинули землю й подались в чужину,
Залишивши своїх діточок у батьків на руках.
Твоє тіло тремтить, твоє серце палає від болю,
у душі твоїй густо посіяний сірий туман,
Ти вмираєш, Вкраїно, бо нелюди правлять тобою
Через принципи користі, через суспільний обман.
В мирний час з тебе витрясли все, розікрали, розбили.
Твій народ став предметом наживи у зграї вовків.
В 33 – му грудку пшона на громаду ділили,
Тепер – совість міняють на код до валютних станків.
Ти стоїш на розпутті шляхів і у смертну годину
Пожинаєш убитої віри оранжевий плід.
Ти не можеш дивитись на ту бідолашну дитину,
яка в День Миколая збирає собі на обід.
Де ж сторожі твої, що їх стільки, Вкраїно, у тебе?
Як так сталось, що зграя вовків тобі в очі плює?
Ти знесилено руки з надією зводиш до неба
У той час як твій син за 100 доларів душу твою продає.
djakyjy vam 
