цей сніг жалюгідний зістарівся майже,
що далі буде? опісля марця…
вітрини ряснітимуть розпродажею,
все буде… квітень настане, як завжди,
не мартвся…
я все частіше на на твоїх перехрестях,
ненавиджу все, що в рамках невільних,
чекаю на вітер із твого весту
і грію на грудях посріблений хрестик
натільний…
хіба не жорстоко – палити бажання?
і вірити сліпо у зламаний компас?
він землю не вкаже обітовану,
кому потрібні будуть зізнання,
як коллапс…
мине міжсезоння, все минеться, не буде…
та це не важливо цілком… і всюди -
повітря нове… ритми, температура.
не в’яжеться ти – і емеритура,
які дивні люди…
без тебе мій простір пустопорожній...
всевишнім моїм не стане інший,
ти не зустрічний, не подорожній…
з тобою разом не так тривожно,
отак, вже ліпше…
