Ти витягнув її з розбитої машини.
Вона стікала кров’ю в твоїх руках.
Ти був молодим, не мав дружини
І кохав блакитнооку німфу у думках.
Ти не забув і досі темний день
Коли святі спустилися по її життя.
І почала відтоді в голові мігрень,
Бо забрав Бог її душу з цього буття.
Ти плакав. Байдуже, що сильний.
Ти плакав і проклинав усе і всіх.
Занадто кохав і був прихильний,
Але взяла доля плани на сміх.
Вона сміялася, та падлюча смерть!
Ти впевнений, хоча не бачив що сміялася.
Стара з косою увірвалася в круговерть,
В якій до того лиш похмуро посміхалася.
Ти шепотів над дівчиною молитви.
Слова молитви, що забувся колись.
Над нею йшли примарні битви.
Твій Янгол шепотів тобі: «Молись!»
Ти слухав Янгола, але те провидіння
Спустошило своїм хотінням твою душу.
Тобі ввижалися до аварії видіння
І вона часто повторювала: «померти мушу»
Ти думав – вона лише з тобою жартує
І нісенітниці так само жартома несе.
Але актриса завжди свою смерть чує,
Тому і присвячувала часто смерті есе.
Не плач. З часом мине біль.
Вона на небесах, але з тобою.
Не сип на її душу їдку сіль,
Бо ТЕБЕ вона врятувала собою.
