Строк відбувала ваза з цукерками,
їй шили діло - спокуса і гріх.
Мовляв, постраждалу пані Скатеркіну
від шоколаду вже більше не відмить.
Ваза з цукерками плаче і божиться:
"Не злочини це, а робота моя!"
Адвокат, пані Супниця, нині тривожиться,
бо клієнтка від страху сама не своя.
Прокурор, пан Персіл, не йме віри нікому,
шоколад невідіпрано, й сенсу нема:
"Звинувачена винна! Це видно й сліпому!
Не втримала цукерок, тож лінива вона!"
Не витримує ваза, на сльози зривається:
"Прокуроре, помилуйте, що ж за слова?
В мене серце крихке, і фарфор розбивається,
коли чує неправду братіЯ судова!
І за віщо мене, безталанну, ви судите?
Шоколад на скатерці? Хазяйчин то син!
Рук я не маю... Чи ви мені купите?
Щоб повісить на мене й як помер Апельсин?"
"А ну мовчки в суді! Тишу, будь ласка!", -
просить суддя, мудрий пан Клавесин.
"В чому винна вона, я чекаю пояснень!
За те, що вчинив розбишака Максим?"
"Пане судде..." "Я не бажаю вас чути,
відрікаюсь знайомства із вами, Персіл.
А засуджена може про кару забути
й повертатися знову на місце, на стіл"...
Так судили повнісіньку вазу з цукерками,
якій шили діло - спокусу і гріх.
Як ви бачите, іноді зовсім нелегко-то
оправдання отримать і серед своїх (29.12.12)