Липа цвіте духмяна,
Запах дитинства мого.
Липа – це тато і мама,
Брат, вигін, село.
Якими б я шляхами не ходила,
Де б я у світі не була,
Побачу липу… й біла хата,
Мов марево, в моїх думках сплива.
Очі тоді закриваю,
Дівчинку бачу малу.
Бігає ніжками босими
Килимом зі споришу.
Я бачу маму, що радіє,
Як діти бавляться її,
Як тато ніжно обіймає
І щось розказує мені.
А липа буяє й цвіте,
І бджоли над нею «співають»,
І ми, дітвора, по холодній росі
Босоніж повсюди гасаємо.
Роки за роками минають,
Дитинство і юність пройшли.
І тата мого вже немає,
Й змінилося все навкруги.
Та липа, як завжди, цвіте,
У спогадах додому вертає.
І десь, біля неї ще й досі моє,
Дитинство босоніж стрибає.
15.08.2007р , 25.06.2012р
