У ту зимову ніч сніжинки
падали дуже дрібні,
Але густо, тож вкривали ялинки,
Й все що було на дворі.
А падали вони занадто швидко,
То ж раптом зацікавило мене –
Летять вони до нас звідки?
І хто ж їх малих так жене?
Я очі підняла до неба,
І подивилась у висоти темну печаль...
...і несподівано для себе –
я легко піднімалась у небесну даль.
Ледве злякалась, бо політати
Понад страхи хотілося мені,
Поміж сніжинками я почала ширяти,
Й була близькою до зорі...
Та страшно стало – яка я невагома,
Та легкість, й щастя вразили мене,
Я стала вся якась чудна й казкова,
І радісно піднесла руки до небес...
А коли подивилася до долу –
То зрозуміла, що ще досі на землі –
Я просто задивилася угору,
Піднятися туди вдалося лиш душі. 31.12.2006
Спасибі. 
дякую...
