Самотньо сидиш на кухні смажиш картоплю
Годинник на стіні вперто відраховує час
Усе що лишилось фотографії пазли пам'яті
Не плачеш розумієш мужчини не плачуть
Єдина дочка як дві краплі води схожа на Неї
— Татусю, я вже йду. Скоро буду, — сміється.
— Добре, мала. Тіки будь чемна, — турбуєшся.
Радісно цілує в щоку й за мить за дверима зникає
Ти знову сам і фотографії а на них Вона
"Пам'ятаєш як на гойдалці гойдалась
А я сидів десь поряд мовчки слухаючи тишу?
Пам'ятаєш як світили вечірні вогні
А ми йшли крізь них назустріч ранку?
Пам'ятаєш як під тополями в парку
Їли пломбір і не думали про час (чи ж він думав про нас)?
Пам'ятаєш як у день нашого весілля
Допомагала зав'язати краватку бо я не вмів?
Пам'ятаєш?.."
Годинник вперто відраховує час мовчать фотографії
На сковорідці сердито шкварчить картопля
Не плачеш розумієш мужчини не плачуть
трепетно-щемно 
