|
ХОЛОДНО.
Просто холодно знати. Холодно усвідомлювати, що ти НЕ МІЙ.
Ні.
Не так.
По венах ріже той факт, що я НЕ ТВОЯ. А ще гірше знати, що це від мене не залежить.
Абсолютно.
Що би я не зробила, я все одно НЕ БУДУ твоєю.
Бо ТИ НЕ ХОЧЕШ.
Просто тому, що я не ТА.
Дивно.
Здавалося б, що усе так просто.
Нічого ж не було.
Але саме усвідомлення того, що це вже десяте коло пекла, зводить мене з розуму. Змушує відчувати на своїй спині кровоточиві рани від батогів, якими страшні чортяки лупцюють таких грішиць, як я. Тих, хто кохає. Кохає тих, кого КОХАТИ НЕ МОЖНА… Але знаєш, я вже починаю звикати. Кожен раз усе заново. Кожен раз усе повторюється. І кожного разу я зарікаюсь.
ЗАРІКАЮСЬ, що не буду кохати знов.
ЗАРІКАЮСЬ, що від сьогодні мені стане все одно.
І з неприродною усмішкою я вже вкотре жартома кажу, що піду в монастир.
А в голові зринає мамине «НЕ ЗАРІКАЙСЯ!»
Але і це не найстрашніше.
Страшно те, що я більше НЕ ВІРЮ.
Просто не вірю.
Я стала цинічною.
Я НЕНАВИДЖУ себе.
Мене просто вивертає.
На кожне нове «КОХАЮ», САРКАЗМ - моя єдина відповідь.
Завдаючи іншим болю, я РЯТУЮ себе.
Бо боюсь.
Боюсь знову спускатись у те чортове підземелля, де оті страшні створіння радо чекають на мене.
Краще здушити на самісінькому початку.
Одразу позбавити права на життя.
Нехай краще зараз проклинають, аніж потім.
Я не вірю НІКОМУ.
І не підпускаю НІКОГО.
ЖОДНІ клятви.
НІЩО не змінить моєї думки.
КОХАННЯ НЕМА.
А пам*ятаєш, ми сперечалися: ти говорив, що взаємної ЛЮБОВІ НЕ БУВАЄ, я ж, до хрипоти, тобі доказувала що вона ІСНУЄ, що МИ ЗНАЙДЕМО її. А через місяць ми помінялись місцями: тепер ти говориш тими ж словами, що і я тоді.
Дивно.
ТЕПЕР я не вірю.
Не вірю, як могла колись говорити настільки абсурдні речі.
Не вірю, як могла вірити у всю цю дурню.
Банально.
Правда?
Можна списувати усі мої погрішності на відтяті, брудними й тупими ножицями, крила. Тими ножицями, якими жорстокий м*ясник розчленовує труп, невинно убієнної, тварини. Бридко і неприємно навіть уявляти таке. Та комусь це приносить задоволення.
Слід зазначити: та тварина є мертвою, а мій М*ясник РІЗАВ мене ЖИВОЮ.
Але ж я знаю, що у всьому винна САМА.
От сиджу і дивлюсь у небо. Якби ж то навчитись ЛІТАТИ. Знаєш, я б тоді обов*зково щовечора підлітала б до твого вікна і співала б тобі колискові. Як малому дитятку. На солодкий сон.
Я б відганяла усіх і забороняла їм тебе будити. Просто, ти знаєш, я так люблю дивитися на тебе, коли ти спиш. І така злість збирає, коли ти невдоволено розплющуєш очі, і, з обличчям інопланетянина, розглядаєш усе навкруги. Приходиш до тями. Що. Як. Де.
Я б берегла твій сон.
Я б літала щоночі у височінь. Темну-претемну. Синю-пресиню. Із відтінком фіолетового. І щоразу б підхоплювала падаючі зорі. Я б загадувала бажання. Просила б у тих зір, щоб були добрими, і щоразу підкидала б їх назад в небо. Ні, я б сама, власнокрильно, приносила б їх ангелам. І нехай би ці чисті Божі створіння, самі почепляли їх на темний-претемний, синій-пресиній, із відтінком фіолетового, фон. Нехай би ті зорі берегли. Берегли мої мрії. Берегли НАС ІЗ ТОБОЮ.
Але КРИЛ нема. І ЛІТАТИ я НЕ ВМІЮ.
Немає НЕ ЛИШЕ крил.
Немає НІЧОГО.
Порожнеча.
Я не ТА.
КОХАННЯ НЕМАЄ.
Уся моя колишня ніжність ховається.
Маленька блакитноока дівчинка, чиїм сенсом життя були мрії, зникає.
Доросле, егоїстичне С.Т.Е.Р.В.О. на високих підборах.
Така собі бізне-леді.
Густий шлейф дорогих парфумів.
Гарний макіяж.
Дорогі бренди.
Саме такою ти колись зустрінеш мене одного надвечір*я на вулиці.
Йтиме багато людей, але чомусь, із невідомих нікому причин, у тому натовпі ти звернеш увагу САМЕ НА МЕНЕ.
Я необережно підведу очі. Візьму на свою, не без того грішну і нещасну, душу, ще один гріх.
Мить буде короткою, але у ній буде ВІЧНІСТЬ.
А потім я опущу довгі густі вії і піду ДАЛІ.
Ніч сховає мене.
Світлофори.
Машини.
Ліхтарі.
Можливо ти будеш йти із своєю дружиною, коханкою чи просто новою пасією, а можливо навіть з дітьми.
Та про мене тобі дізнатись не вдасться. Не старався би. Не вдасться дізнатись. Ні.
І хто вона: коханка, дружина чи пасія, так бАйдуже буде мені
Спішу я додому. Не маю часу я. Мене там чекають КОХАНІ.
ID:
364815
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.09.2012 21:28:52
© дата внесення змiн: 29.09.2012 15:38:34
автор: Настя Мозгова
Вкажіть причину вашої скарги
|
