Самотність, мов сезон дощів,
під вечір піднімається з морів,
з безкраїх та віддалених степів,
і лине в небо, що лиш їй належть,
і там, вгорі, за містом стежить.
В обіймах ночі дощ блукає,
та коли перші промені торкаються землі,
і коли полум'я у серці не палає,
ми розлучаємось від відчаю німі,
й коли від того тяжко на душі,
що нас вночі немилий обіймає:
тоді самотність мов ріка нас поглинає...
Оригінал
Die Einsamkeit
Die Einsamkeit ist wie ein Regen.
Sie steigt vom Meer den Abenden entgegen;
von Ebenen, die fern sind und entlegen,
geht sie zum Himmel, der sie immer hat.
Und erst vom Himmel fällt sie auf die Stadt.
Regnet hernieder in den Zwitterstunden,
wenn sich nach Morgen wenden alle Gassen
und wenn die Leiber, welche nichts gefunden,
enttäuscht und traurig von einander lassen;
und wenn die Menschen, die einander hassen,
in einem Bett zusammen schlafen müssen:
dann geht die Einsamkeit mit den Flüssen...
Rainer Maria Rilke, 21.9.1902, Paris
