Скрипіли в дверцях жалібно завіси…
Стояли, наче стражі, героїчно
Сто років вже, ще прадід їх повісив
Служили справно, та, на жаль, не вічно .
Сказала якось татові матуся:
«Сергію, ти полагодив би двері
Сльоза біжить вночі - ввесь час боюся,
Скриплять завіси, мов страшні химери.
Скоріше їх полагодь, чоловіче,
Старання прояви хоч трішки й мужність,
Страшні картинки лізуть знов у вічі…
Стомилась бачить я твою байдужість.
Сокиру взяв зі злості сивий батько,
Свинець обличчя вмить змінив румя’нець,
Старі дверцята вирубавши хвацько,
Соснові дошки вирвав, мов троянець.
Стояли незабаром вже новенькі,
Сколочені руками батька, дверці.
Свіженькі в них завіси і рівненькі.
Світились очі мами, мов озерця.
Це новаторство
дякую 
