Пізніше, коли закінчаться вітрові хвилі, ти зупиниш будильник на третій хвилині. Надішлеш листи зворотнім адресам. Як шлють догани невдячні пасажири стюардесам. Питимеш чай на газетнім рулоні, шукаючи водночас оголошення про працевлаштування. І через три рядки свідомо зупиниш погляд на телефонному номері - міському на п'ять цифр. Тобі буде абсолютно байдуже, хто підніме слухавку. Директор підприємства транзитного перевезення чи акушер місцевого пологового будинку. Головне, що говоритиме інший голос, а не той, що не замовкає всередині, вже декілька років, починаючи від дев'яностих. Ти чекаєш довгих гудків, як теплого молока, стукаючи стопою по ніжці стола. Вважати свою нервову систему зрушеною вже занадто банально. Простіше не нарікати на неї, а дати жити своїм життям - настукувати в такт рипіння дверей. Настукувати тривало і нахабно. Як сусіди зверху, коли отримують оргазм.
Коли слухавку втретє ніхто не підняв, ти наморщила чоло, як після споживання кетчупу "Чілі". Кетчуп смачніший за купу хімікатів, зібраних в кольорові купки. Кетчуп - теж хімікат з родини хімікатних, але він постійний, якому не хочеться зраджувати.
А коли до горла починають наступати сльози, ти знову набираєш уже вивчений номер телефону. Цього разу лягаєш на підлогу, щоб не давати сльозам стікати на стіл. Гудки, довгі гудки, як ричання потяга під стуки рельсів та шпалів. А потім знову приходить тиша. Де б зараз не були усі люди планети, де б не залишали відбитки пальців і ніг, їй боліло саме те, що її кімната була стерильнішою за реанімаційну палату. Їй так брало чужого вуглекислого газу у повітрі. Їй так бракувало візерунків на шарі пилюки.
Не розуміючи, скільки разів вдарило серце, і скільки ще б мало битися, вона кинулась знову відписувати на листи, подекуди плутаючись у зворотніх адресах. Вона спала серед конвертів, як серед власних дітей, перед сном розповідаючи їм кумедні історії із вигаданого життя дівчинки Меліси. Вона оповідала їм все настільки детально, що будь-хто міг повірити в реальність цих слів. І подекуди вона сама вірила в них. Вірила в дівчинку Мелісу, яка сидить отак серед листів і конвертів , розповідаючи смішні історії із життя.
Пізніше, коли втретє задзвонив домашній телефон, дівчина стояла незворушно, як воскова фігура. Через декілька мілісекунд вона перелітала простори кімнати і хапала слухавку.
— Алло… Ал…
— Кохана, я завтра приїду. Завтра.
