Іде життя, минають дні, роки,
Летять повз мене миті і хвилини,
Виводить доля маркером рядки,
Стираючи старий портрет дитини.
Я ставлю коми, крапки і тире,
Продовжуючи далі твір життя,
Чекаючи допоки їх зітре
Могутній час, без жалю й співчуття.
І розставляю я крапки над «і»,
Минаючи усі скрутні години,
І швидко дихаю, як у вогні,
Бо пишу біографію людини.
Не просто там людини, а свою,
Про власну долю й дивні повороти,
Про те як на краю життя стою,
Про те, що колись було «за » і «проти».
Цей твір на вічну тему,про життя,
Здавалось би простий й одноманітний,
Про нинішнє, минуле й майбуття,
Та він важливий, вічний, заповітний.
Останнє речення, останній штрих,
Закінчила історію прадавню.
І ось «кінець». І що, останній вдих?
Та ні, я все ж ще крапку не поставлю.