Для чого повертатися?
Для того щоб змагатися?
Згадаю я Содом,
Не буду стовп соляний.
Не з цегли, а цегляний,
Не думай, не любов!
Любов - то чудо вічності,
Життя з його всебічності,
І серце поетично,
Не аксіоматично,
Палає від ліричності.
І Квазімодо покохавши,
У серці мав метелик щастя,
Ромашка в ньому розквітавши,
Не клала лезо на зап'ястя,
Кінця кривавого чекала,
І лиш тоді косу вітала.
Ромео і Джульєтта,
Отелло, Дездемона,
Та навіть Роланд, бідна Сьюзі,
Яких не грали досі в тюзі,
Закінчили мінором слізно,
Тоді, коли було запізно,
Вертати час. Читач у тузі.
Чи справді вороття немає?
Якшо вже щастя обіймає
Твоє кохання десь у літі,
Його насправді вже немає...
Його насправді вже немає!
