Как ветер трепетно играет
В ночной тиши листами трав,
Так я ласкаю твое тело,
А слова тут вовсе невпопад.
Касаюсь губ твоих я робко,
Дыханье становиться шустрей,
И вдруг становиться неловко,
Когда сердце бьётся все сильней.
В твоем ритмичном извиваньи
Пытаюсь я тебя поцеловать,
В горящем облике твоем,
Я стараюсь лишь тайком.
Но лишь смотрю в твои глаза,
Ты сразу скажешь мне тогда,
«О, нет, постой, прошу, молчи,
И ничего не говори».
Я все пойму, я понимаю,
Что я твои все мысли знаю,
Я чувствую твое дыханье,
Твое глубокое желанье.
Твой взгляд так и кричит:
«Я так хочу тебя в ночи»,
И пусть немного ты вульгарна,
Но все ж нежна и сексуальна.
Целуешь шею, я теряюсь,
Целую я тебя в ответ,
И руки, ноги …, но смеюсь ,
Когда тихонько шепчешь: «Свет!!!».
сьогодні нарешті виділила час, щоб почитати Ваші вірші, а то все ніколи-навчання...я читала вірші і інших авторів цього сайту,але лише Ваші хочеться перечитувати знов і знов...стільки емоцій, почуттів, кохання...справжнього, щирого, відкритого...такого, яке я сама переживала і відчувала...такого, заради якого підеш на все...аби лише знову його відчути... але в мене виникло таке питання-чому люди не цінують його...чому шукають десь далеко, коли воно так близько насправді...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... розхвали Ви мене (ще перестану писати ), приємне Ваше глибоке розуміння моїх стрічок. Проблема людей у визначенні цінності, ну що поробиш - такий світ - все пізнається в порівнні, адже не можемо сказати де чорне, а де біли, коли дивимось на це вперше, а коли взнаємо, що таке чи чорне чи біле, то вже ніколи не допустимо помилки ...