Жорстокий світ заплаче знову,
Але це буде за вікном,
І я, спиняючи розмову,
Засну солодким дуже сном.
Знайду себе у іншій долі,
Серед життів інакших днів,
Мої турботи захололі
Помруть під важкістю дощів.
Ось я дивлюсь на сцену ночі,
Де виринає майбуття,
І повертатися не хочу
В своє приземлене життя.
Ще б тільки мить, ще б тільки хвилю
Побути в мрії чарівній,
Змінити будень на неділю,
Забути стогін веремій.
Ковток весни, ̶ і знов бажання
Замріли в тілі і душі,
Я хочу ще одне світання
Зустріти з присмаком весни.
Та неминуче повертання
Торкає думку за плече,
Іще б одне, одне світання,
Що за весною потече…
Але нещадно гаснуть свічі,
Знов інший будень настає,
Який нас ще раз перелічить,
До прірви тихо підведе…
Аж вкотре сцена розквітає,
Театр кличе до життя,
І знову будень засинає,
Щоб розбудити майбуття.
