Течія на уламку щогли моряка несе,
Обрій бачиться вузьким, мов пляшки горло,
Горбаті хвилі темними гривами б’ють,
Приставуча піна навколо сичить.
А Бог байдужий.
Невпинно дибляться вали
І гребені ревуть,
Провалля між ними – зелені, кипучі, бездонні.
Знесилились руки триматись від смерті.
А Бог байдужий.
Всі моря – на Його долоні,
Всі океани могли б перетворитись в пару
Й всесвітнім випасти дощем
Через прояв співчуття до немовляти.
Всі океани могли б стати сірим прахом,
Померти із протяжним стогоном і ревом
Серед риб метушні
І верещання кораблів
Через Його руки вітальний мишам помах.
Обрій бачиться вузьким, мов засудженого вбивці шапка.
Чорних хвиль шаленство
У хитавиці п’яній небо заливає.
Знесилена рука з уламка щогли вислизає.
А Бог байдужий.
Останній марний повітря ковток,
Води взасос смертельний поцілунок,
Стомлений, повільний, смертельний змах руки.
І море, бурхливе море, море.
І Бог байдужий.
------------------------------------------------------------
A man adrift on a slim spar
A horizon smaller than the rim of a bottle
Tented waves rearing lashy dark points
The near whine of froth in circles.
God is cold.
The incessant raise and swing of the sea
And growl after growl of crest
The sinkings, green, seething, endless
The upheaval half-completed.
God is cold.
The seas are in the hollow of The Hand;
Oceans may be turned to a spray
Raining down through the stars
Because of a gesture of pity toward a babe.
Oceans may become grey ashes,
Die with a long moan and a roar
Amid the tumult of the fishes
And the cries of the ships,
Because The Hand beckons the mice.
A horizon smaller than a doomed assassin's cap,
Inky, surging tumults
A reeling, drunken sky and no sky
A pale hand sliding from a polished spar.
God is cold.
The puff of a coat imprisoning air:
A face kissing the water-death
A weary slow sway of a lost hand
And the sea, the moving sea, the sea.
God is cold.
