Іскорками зірок запалилося сухе зимнє небо. Свіжий сніжок підігравав нічній мелодії, відблискуючи в такт. Місяць, зрізаючи серпом краї хмаринок, зачепився за котрусь і приглушив на хвильку місячну сонату.Морозно...
Сніг так і тріщав під важкими черевиками.
-Мабуть, зараз так само дровенятка в грубі тріщать, - подумалось.
Щоки вже давно боляче кололо, а от іще й пальці почало відбирати лещатами холоду. А в хаті, мабуть, тЕпло, світло. Сальце на сковорідці шкварчить, а нижче, в печі, картопелька золотиться. Мимовільно облизнувся.
Ще більше кілометра залишилось. А гарно сьогодні, хОроше.
Якби ще тонка куфайка гріла, хоч трішки, то й не спішив би.
Десь зліва, метрів зо двісті, проїхала машина, залишаючи пособі неприємний присмак бензину. Брудний та важкий.
Думки зграйками ганяються: то на сніг, під самісінькі ноги стрибають, то повертаються додому, де кров рідна затишку кличе.
Зимова ніч заколихувала. Він залишив їй напам"ять лише грузні сліди черевиків та дрібну кришталеву кульку, що від тепла свого свого розтопила зірковий пил та вгрузла одиноко на дні.
Ані сліду в очах. Якби з пам"яті ще зітерти?..
Йшов прямо. Потім наліво. Потім прямо. Після цього направо, знову направо, і по прямій до самісінької вулиці, що навпроти зламаного паркану затаїлася. А там вже кілька кроків.
Минув парк, поворот і... Фіртка, мовби сама прочинилась.
Зняв праву рукавицю - в кишеню. Метким рухом поставив ключ на його рідне місце і відімкнув двері.
Клац!
На мить, затримав погляд на порозі - не зрозуміти. Чи двері клацнули, чи в грудях дзвін? Мабуть, в одноголосся.
Він знав, що далі буде усе, як завжди. Що ніхто грубу не натоплював, плита, ще зранку не вмикалась, що лиш прочинить двері - війне подихом самотності.
Діти - в інших містах шукають свою долю, нечасто кидаючи свої думки у сторону минулого.
Він знав. Знав... Знав, чуєте?!
Він просто мав надію...
