Існує вічна причина конфліктів –
Природне почуття просторової єдності.
Ми черпаємо снагу із цього джерела,
Ми зріднюємося із цим почуттям єдності,
Ми стаємо патріотами.
Священний порок патріотизму робить нас рабами,
Піддаймося ж цій облуді –
Будьмо патріотами.
Тоді ділові люди підтримають нас,
У тисячі барабанів б’ючи.
Ділові люди, рятуй нас Боже!
Вони горлопанять, щоб збурити війну,
Так, саме вони –
Ці боягузи в бій інших женуть.
Сумний сплюндрований Нью-Йорк – їх рідний гадючник.
Скаженіють, зустрівши іспанця*, ці черви, що від обов’язку ухиляються вертко,
Іменують себе слугами народу, від якого милостинею відкуповуються.
Граються в свободу, ці власники Нью-Йорка,
Занадто гарно вдягнені, щоб протестувати проти несправедливості.
* Вірш написаний під час іспано-американської війни.
-------------------------------------------------------------------------------
There exists the eternal fact of conflict
And-next-a mere sense of locality
Afterward we derive sustenance from the winds.
Afterward we grip upon this sense of locality.
Afterward, we become patriots.
The godly vice of patriotism makes us slaves,
And - let us surrender to this falsity
Let us be patriots
Then welcome us the practical men
Thrumming on a thousand drums
The practical men, God help us.
They cry aloud to be led to war
Ah -
They have been poltroons on a thousand fields
And the sacked sad city of New York is their record
Furious to face the Spaniard, these people, and crawling worms before their task
They name serfs and send charity in bulk to better men
They play at being free, these people of New York
Who are too well-dressed to protest against infamy.
