Крізь ночі в осінню пору
босоніж і на підборах
шукала стежки прозорі
по зорях в небесній млі.
Забувши перестороги,
стернею сколовши ноги,
не маючи допомоги,
торкаючись ледь землі.
Летіла, неслась, каралась,
об грудочки спотикалась,
знеможена, опинялась
на чорній сухій ріллі.
(Всміхалась лише від болю.)
До тебе шукала волі!
Молила за тебе долю!
А ти… загубив в імлі.