Думаю, глибоко з вічністю і солодкою кавою.
Кожною крихтою затамовую біль жалю до себе і мовчу...
Дихаю вітром і прижмурюю очі від подиву...
Вічно холодно, вічно душно від твоїх незкінченних запитань.
Кричить і кипить в душі все, та я не втрачаю надію.
Обережно складаю все по своїх папках і закриваю очі...
просто вдаю що все гаразд, що все буде краще ніж вчора, ніж хвилину назад і просто віру...
Віра спасає безумство.
Безумство від цього жорстокого світу, від нещирих і підлих усмішок... Від страшних людей з маскою хорошості, від шуму за вікном...
І подихом,мов вогнем палить всі погані спогади...
Може так і краще
