Невже, коли настане час, такий страшний,
Коли попадають тих мрій великі сподівання,
Тоді ти відчуватимеш момент, лишень простий:
Як тихо й жалібно зникають всі страждання…
Не відчуватимуться ті страшенні муки,
І буде грати музика – така проста
Ти віддаєш життя в такі поруки,
Якби ж оця ідилія тягнулася щодня...
Зникатиме потроху може сум, а може радість,
І не важливо буде чути крик душі
Що «працював» лише на сво̀ю слабість,
Коли ніщо не осягнув на цій землі
Із сумом зізнаєшся сам собі:
Що не відчуєш більше тих моментів
Коли стає наївно по-дитячому тобі,
Від тих звичайних і чарівних елементів
А що життя?Чи варто воно болі?
Чи варто щастя десь там у думках?
Але їм так прекрасно на тій волі,
Несе по світу їх, легенький вітру змах…
І відчуваєш ти…а може мариться?
Чи може чується в твоїх словах?
Що десь єхидно й іронічно бавиться,
Так тихо смерть… в твоїх очах…
А що життя? Чого ж воно – таке прекрасне,
Дарує щось нове, тривке, єдине?
Приносить наче квіти їх, але невчасно,
Та потім …це тепло у рай полине…
Чого все так? Лише питання…
Де відповідь? Ось важко так,
Шматує й б’є по розуму важке зітхання
Ту суть не осягнути далі… вже однак…
---------------------------------------------------
Скажи будь-ласка,лиш скажи:
«Чи ти живеш? А може ти існуєш?»
Лиш у думках слова і покажи,
Можливо суть – колись в житті відчуєш…
