коли ти боявся темряви,
ліхтарі проростали на днищі безхмарності.
поступово висихали моря,
наливаючись соком часу вже наступного тижня.
в тобі карбувались таблиці гіллясті,
літали старі настанови і формули,
загадки і кросворди...
в тобі лунали акорди нічних самогубств.
скоромовками зустрічали усі добрі ранки,
ними ж проводжали знуджені вечори.
коли ти боявся темряви,
в будинках нуртували наші тіні,
занотовуючи кожен пропущений виклик.
і скільки було ненависті до спогадів,
і скільки пожеж довелось нам отак втаємничити,
і скільки було останніх маршрутів додому...
коли ти боявся темряви,
вона годувала своїх дітлахів світанком
і змушувала нас молитись за них.
поступово висихали моря,
переповнювались кімнатки кросвордів
і скоромовки ставали тишею...
коли ти боявся темряви.
