Насипала зима снігу, як з дірявого мішка
Натрусила, розтрусила поки їхала з млина.
Мабуть за щось зачепилась, та й порвалися мішки...
А зима їхала-трусила, й замела все навкруги.
Під водохрище спинилась, подивилася назад -
Розгнівилась, розлютилась, хурделицей загула.
Спересердя, що лишилось висипала геть з мішка.
Так морозом затріщала, що замерзла і сама.
По дорозі закружляла, як причинна загула.
Враз зажурено всміхнулась, свої коні розпрягла.
Розігнала хмари в небі, сонцю руки простягла.
Заплакала-заридала та й танути почала.
А сипала ж зима снігом, а тріщали ж морози,
Ще й грозила та лякала: "Не дотягнеш до весни!"
А шуміла: "Я - навіки." А гула: "Я - назавжди.
І не буде більше літа - замету все навкруги."
Хоч тріщала та лякала, та вже час її мина,
Бо босоніж і легенько по снігам іде весна.
