|
КРИШТАЛЬ РОЗБИВАЄШ ОБ КАМІННЯ
По доброті топчуться люди,
Вірність душить обман.
Хитрість розгулює повсюди,
І заповнений вином твій стакан.
Кришталь розбиваєш об каміння,
І біжиш назустріч туману.
Немає жодного у тобі вміння
Пристосовуватися до обману.
Стрибаєш із найближчої скали,
Про це мріяло море сердець.
Своїм життям завжди жили,
А у тебе просто обірвався терпець.
Іронічно усміхнешся до сонця,
А воно у відповідь тобі підморгне.
Ніколи не підведу свого охоронця,
Бо серце єдине, справжнє, одне!
ТИША ЗАПОВНИЛА ПРОВАЛЛЯ
Усі слова стали пустими,
На серці біль, у душі холод.
Нічого не біжить, не іде,не лине,
У любові довготривалий голод.
Тиша заповнила провАлля ,
Сховала пояснення у куточок світу.
І щось наближається із дАлля.
Не хочу чути від нього привіту.
Душа розкололася на дві частини,
Серце не знає у якій залишитись.
І ще трошки, ще якоїсь пів години,
І усе може зникнути , розчинитись.
ЗВІТ
Усі прагнуть вдихнути у неї життя, навчити, вказати пальцем дорогу ,
Та не приходить у гості те забуття і знову невидимий підставив ногу.
Поділитись болем із повітрям, замкнутись, заплакати , закричати ,
Холодна, маленька сніжинка, яку ніхто не може довго тримати .
Весело із вітром кружляла у танці, любила, мов рідного брата ,
Спіймала велика жарка долоня і прийшлося її просто віддати.
Потекла живе під ритм течії, вітер став могутнім океаном,
Річкою влилася в синє око і тепер живуть вони єдиним планом:
Один погляд, один напрямок, одне серце, один світ,
"Дружба перелилась у кохання "- так ангели підписали всій звіт,
І ця історія - не перша і не остання!
ЧОРНЕ ВСЕ НА БІЛОМУ ТЛІ
Біль перетворюється у гнів,
Серце у холодний камінь.
Ніхто біля тебе ніколи не присів,
І просто тонеш у гарячій ванні.
І чорне все на білому тлі,
Тільки тиша зберегла свою сірість.
Бродиш, мов привид по мілі,
Кому ж потрібна ця довбана вірність!?
Мороз пробирається до самих кісток,
Жодні спогади вже не зігрівають.
Повітря гіркого ловиш ковток,
І пальці жодного дотику не відчувають.
Ніхто не казав, що в раю одиноко,
Ніхто не кричав що перло - це рай.
Велике, голубе, розплющене око,
Забуду тебе назавжди, прощавай!
ТИ-МІЙ ПРОМІНЬ!
Поцілунок - промінь, що випиває ранкову росу,
Дотик - інший промінь, який зігріває все тіло.
Я до тебе всю ніжність на крилах несу,
А ти приймаєш її обережно , лагідно, вміло.
Пригортаюсь, мов кішка до своєї подушки,
І весь світ стає царством , а я - королева.
"Кохаю!" - шепну тихенько тобі на вушко,
Ти - мій Едвард, а я - твоя Белла !
І закружляємо в танці, між лапатих сніжинок,
Побудуємо маленький рай у білій пустелі.
Відламаємо кілька кришталевих льодинок,
І будемо пити молочні, солодкі, прохолодні коктелі !
Я Б ВИТЕРЛА УСЕ ...
Я б витерла усе, та буде дірка,
А за нею провалля, пустота.
Для нас обох світить одна,єдина зірка,
Та чомусь ніжно душить самота.
Я б витерла усе, та тоді помру,
Не можу я жезл віддати в руки долі.
Вона краде у мене те, що я люблю,
Підсипає в рани багато солі.
Я б витерла усе, та час це вже зробив,
Складаю по - піщинках кожен день.
І мертве усе, чим раніше розум жив,
Не хоче ні світла, ні сонця, ні пісень.
КОРОТКЕ,ДИВНЕ, ЩИРЕ,НІЖНЕ...
Можливо мої очі більше тебе не зустрінуть,
Можливо мої руки ніколи не зможуть обняти.
І велетенські надії кудись до небес линуть,
А серце не в силі забути, перестати кохати.
Можливо твій погляд ніколи уже не загориться,
Можливо Афродіта буде смислом твого існування.
Та мені ще й досі кожної ночі настирливо сниться
Твоє коротке, дивне, щире, ніжне зізнання.
Можливо я ще просто дитина і вірю у добру казку,
Можливо життя хоче показати, що таке реальність.
Пробач, що більше не надягаю перед тобою маску,
І кожна розмова - це провалля, безумство, фатальність.
Можливо кожне твоє слово не мало ніякої сили,
Можливо ти хотів впіймати рибку, а потім її відпустити.
Та я не зустрічала у житті такого гучного грому чи сильної зливи,
Які б заставили тебе забути чи мовчки розлюбити.
НЕ ЗАБУДУ ЦЕЙ ПРИЛИВ...
І цього змія треба відпустити,
Високо в небо, у забуття.
Не знаю, чи зможу без тебе жити,
А ти … – про мої почуття!
У очах палає радість,
Немає бажання, місця, часу.
А мене з’їдає жалість,
Ніколи не вийду на твою трасу.
Ти так усе і не відкрив,
Забув, зневажив, залишив.
Твій корабель давно відплив,
Та не забуду цей прилив.
Цю ніжність, що ти дарував,
Голос, що лагідно лунав.
Усмішку на щирих вустах,
І щось чарівне у твоїх очах.
БЕЗ ТЕБЕ...
Без тебе ніч не настає,
Без тебе сон десь загубився.
Немає місця, що зветься "моє"
І спокій по світу розлився.
Без тебе знайоме стало чужим,
Краса весни потьмяніла.
"Де він , як він і з ким ?" -
Ніч їй весь час шепотіла.
Холодний місяць вперто мовчав,
Небо обіймало життя.
Якби ж погляд зірку впіймав,
Бажання б було - забуття!
МІЖ НАМИ КОРДОН
Гаряча кава і вершки сніжинки,
Замкнутим колом літають хмаринки.
Може очі не бачать крізь туман,
Та серце сильніше – чує обман.
А ти уникаєш, підбираєш слова,
Не треба, не варто, я вже тут була.
Повір, не страшна мені чорна весна,
Не слухай, як скаже, що була сумна.
Між нами кордон, його не подолати,
Та знаєш, приємно було з тобою літати.
Спасибі за миті, спасибі за час,
Та не говори мені більше про нас.
ТУМАН І ТІНЬ
Туман і тінь у танці закружляли,
Від будніх днів втомилися вони.
Один одного довго пізнавали,
Та їхні зустрічі – це були тільки сни.
Віддались вітру, понеслися,
Як місяць й сонце, як день і ніч.
Кожного мрії давно збулися ,
Та так і не зустрілись віч- на-віч.
У нього чай, у неї чорна кава,
До буття такі різні смаки.
І тільки морю крапля розказала,
Що кохання не протирають роки!
ЖИТТЯ У СТОРОНІ
Давай залишимо життя десь в стороні,
Забудемо про кар'єрні рости і падіння.
Інколи хочеться , щоб ми були німі,
Бо є щось вище, ніж просто говоріння.
Молекули заснули, голос у підвалі серця,
І гарячі погляди сплітає тишина.
Чи відчуваєш ти , як любов моя до тебе рвется,
Якщо ні, то краще я буду сама !
Бо щастя моє не словах, не в поглядах, не в поцілунках,
Моє щастя - це ти, і те, що в тобі.
Любов не вмію розділяти по - гатунках,
Вона єдина, мов світло в цій зорі.
А ТИ ПАМ`ЯТАЄШ
А ти пам'ятаєш, як усе ставалось випадково,
Нас доля дивувала своїми чудесами.
Повільно, ніжно, романтично, загадково,
Як ми гуляли чарівними ,теплими ночами.
Як світлофор нас мило пропускав,
Як час тонув у наших щирих, затишних обіймах.
Як ти кожну хвилинку розподіляв ,
Щоб побільше було незаповнених та вільних.
А ти пам'ятаєш, як долали перешкоди,
Сварились, мучились, плакали і повертались.
Як ніколи не слухали матінки - природи
Із самообманом жили, іншими прикидались.
Як чорна тінь лягала на нашу світлу днину,
Як небо здавалось хмарним і страшним.
Як ми забирали кожен свою половину,
І не знали, що робити із осколком цим.
ТИ
Ти - вітер моєї надії,
Рядок нездійсненних мрій.
Основа у власній вірі,
Непосидючий пляжний змій.
Ти - вогонь у моїх очах,
Весняний спів у душі.
Яблуко у райських снах.
Король у життєвій грі.
Ти - тінь мого ангела,
Тишина у пориві емоцій.
Ядовита, смертельна стріла.
Яд, у яблучному соці.
Ти - центр мого всесвіту,
Кілометровий потік думок.
Частинка розламаного магніту,
Козацької медовухи ковток.
ВИНО І ПЕРЛИНА
Через світло нічних ліхтарів,
Крізь в'язкий небесний туман.
Через сотні холодних морів,
Відшукаю я твій океан.
Загорнеш у ковдру обіймів,
Проковтнеш весь серцевий вогонь.
Будеш щирий, цікавий і вірний,
Ув'язнюся біля твоїх долонь.
Снігом вкриється шлях мій назад,
Зігріють промені кожну клітину.
Нам зорі влаштують парад,
І перетворюся я на перлину.
Століттями прикрашатиму дно,
І ми вдвох на низі океану.
Бо ти - це солодке вино,
Навіки разом у царстві лиману
ОДНА КРАПЛЯ
Білий ангел стоїть поміж нами,
І обіймає красуню – розлуку.
Небо їх вкриває сльозами,
Хочу взяти тебе я за руку.
Одна крапля, і ми б зустрілись,
Та це сон - я прокидаюсь.
Яскраві промені в очі в’їлись,
На землю нарешті спускаюсь.
Дрібне щастя дарує надію,
Що ілюзія стане реальністю.
А може я просто хворію,
І твої ліки будуть фатальністю!?
БЕЗЛІМІТ
Я вірю в тебе, в себе, в нас,
Знаю, що стрибнемо у майбутнє.
Ми ходимо тільки в перший клас,
Де маленьке кохання могутнє.
Відчуваю, що прийдеться стрибати,
Та поки радісно махаю крильми.
Ще не стомилась разом кружляти,
Щаслива акція – безліміт у весни.
Так страшно, бо погода мінлива ,
Та впевнена – подолаємо перепони.
Може й осінь не буде щаслива,
Та вірю – вітер хмари розгоне.
Пісок, океан , небо і - вітер,
Не надоїсть нам гуляти по світі.
Тільки двох озер місяць не витер,
Вони у моєму мозговому « Зеніті».
І коли за вікном хникає осінь
Я думками перегортаю картинки.
Не впізнає мене власна ж тінь,
А за спиною пролітають годинки.
Оператор пропонує безліміт ,
Але я ж тільки у третьому класі.
Згадую свій незабутній політ,
І гублюся в реальному часі.
МИ РАЗОМ ...
Заплуталась ніч об туман
Чекання, вагання і страх,
Сон чи реальість - не знаю.
Шматочок тебе у піснях,
Шматочок в собі відчуваю.
Віддатись, втекти чи лишити,
Заплуталась ніч об туман.
Без тебе так важко жити,
З тобою розум - дурман.
Фантазії, мрії , казки ,
Усе це змішалось у купу.
Розбились порожні чашки,
Та досі ми разом, за руку.
Я НА ТЕБЕ БІЛЬШЕ НЕ ЧЕКАЮ
Я на тебе більше не чекаю,
Та щось щемить у серці , на душі
Щось боляче стискає і намагається вирватись на волю...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо життя іде , та я у ньому лишня і
...Усюди до чого притуляюсь,
Я залишаю чорний слід...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо вже померла та, яку ти знаєш,
І тільки усмішка гуляє досі
На її закам'янілому обличчі...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо міцні вузи розірвала вже давно,
І ти навчився жити щасливо поряд з іншими ,
Без мене...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо все що було - це тільки райський сон,
я так любила слухати казки,
І ось герой прийшов в моє життя , а я ...
Я корчуся від болю і задихаюся від сліз,
Бо мій Ромео повертається у книжку і ...
Я на нього більше не чекаю.
ПОРА УЖЕ ЯКОСЬ...
Так хочу повірити в твої слова,
Зігрітися разом єдиним вогнем.
Від цього мовчання сама не своя,
Думками про тебе живу кожним днем.
Ці помсти, інтриги, і із ними кохання,
Усе це ніколи не буде мати кінця.
Нові сумніви, розчарування, вагання,
І все ж в унісон б'ються серця.
Як же вирвати корінь і поховати,
Скільки ще триватиме це розтерзання.
Ніколи не зможу тебе я пізнати,
Та й не витримаю простого прощання.
Здається майбутнє хоче обняти,
Та не вистачить сил, щоб двері зачинити.
Як надоїло палко любити й втрачати,
Пора уже якось по - іншому жити!
ОКЕАН СУМУ У СВІЧЦІ
Мороз у твоїх руках,
Серце вкрилося льодом.
Гіркота на замерзлих вустах,
Не ідемо ми одним бродом!
Ти у солоному морі,
Я – у прісній річці.
На столі кришечка солі,
Океан суму у свічці!
За вікном плаче небо,
Земля – зелена хустинка.
У пустоті оселитися треба,
Вічністю стає хвилинка
ЖЕРЕБ КОХАННЯ
Вітер голосно кричав: «Не кохай !»,
Аж зорі сховались за хмари.
Місяць втрутився - « Не довіряй!»,
Та сильніші в весни були чари!
Доля кинула, мов монету ,кохання,
Тільки промінь бачив кінець.
Розлука, спокуса , страх та вагання –
Ніщо не розірве пахучий вінець!
Вплітається ніжність, доброта і турбота,
Позаздрило море щастю молодих.
У неї – навчання, у нього – робота,
Буденність забрала кохання від них!
Виклював почуття із серця орел,
Доля решку до землі лицем притиснула.
Вони живляться тепер із різних джерел,
Та любов безсмертна-вона не заснула!
Блукає нещасна по холодній рівнині,
Без тями падає в обійми туману.
Позаду роки, а вона тільки нині,
Уся віддається голубому лиману.
І щастям не пахне, квіти зів’яли,
Одна пустота у красивому тілі.
Колись так палко двоє кохали,
Тільки малі вони були - не зрілі !
Кохання – не одна із сторін монети,
Не варто даремно її підкидати!
Це ВАШІ почуття, бажання й сюжети,
ВАШИМ рукам свою долю писати!
ЦЕ ВОНО (кохання )
Її частина загубилась десь у світі,
Із половинки витікає рідина.
І руки в неї безсилі, не зігріті,
А у думках : " Сама, залишусь я сама!"
А він один в сумному кабінеті,
Тоне у праці, захлинається життям.
І на фінальному важкому взлеті,
Він промавляє : " Знайду тебе і все віддам!"
І тільки доля посміхається в куточку,
Бо переглянула цю комедію давно.
Стільки раз вони знаходили спільну точку,
Та ніяк не зрозуміють, що це Воно.
ДВА
Два хвостики у кохання -
Наївність і сліпота,
Розум будить вагання,
Та з'їдає його темнота.
Дві сторони у людини -
Добра і зла.
Роблять коктель судини,
Сильнішій служить слабка.
Два кінці в існуванні -
Життя і смерть.
Час - середина в розмежуванні,
Будь мудрим, не сердь!
ЖАЛЬ
Жаль, що солодке стало гірким,
Жаль, що вода вкрилася льодом.
Жаль, що із вогню залишився дим,
Жаль, що не ідемо одним бродом.
Жаль, що майбутнє тільки у снах,
Жаль, що сніг скрипить під ногами.
Жаль, що знайоме помічаю в піснях.
Жаль, що біль не вбивається днями.
Жаль, що завжди прийдеться мовчати,
Жаль, що одну зірку місяць обирає.
Жаль, що " кохаю" не зможу сказати,
Жаль, що серце тебе не відпускає.
КРИШТАЛЬ РОЗБИВАЄШ ОБ КАМІННЯ
По доброті топчуться люди,
Вірність душить обман.
Хитрість розгулює повсюди,
І заповнений вином твій стакан.
Кришталь розбиваєш об каміння,
І біжиш назустріч туману.
Немає жодного у тобі вміння
Пристосовуватися до обману.
Стрибаєш із найближчої скали,
Про це мріяло море сердець.
Своїм життям завжди жили,
А у тебе просто обірвався терпець.
Іронічно усміхнешся до сонця,
А воно у відповідь тобі підморгне.
Ніколи не підведу свого охоронця,
Бо серце єдине, справжнє, одне!
ТИША ЗАПОВНИЛА ПРОВАЛЛЯ
Усі слова стали пустими,
На серці біль, у душі холод.
Нічого не біжить, не іде,не лине,
У любові довготривалий голод.
Тиша заповнила провАлля ,
Сховала пояснення у куточок світу.
І щось наближається із дАлля.
Не хочу чути від нього привіту.
Душа розкололася на дві частини,
Серце не знає у якій залишитись.
І ще трошки, ще якоїсь пів години,
І усе може зникнути , розчинитись.
ЗВІТ
Усі прагнуть вдихнути у неї життя, навчити, вказати пальцем дорогу,
Та не приходить у гості те забуття і знову невидимий підставив ногу.
Поділитись болем із повітрям, замкнутись, заплакати, закричати,
Холодна, маленька сніжинка, яку ніхто не може довго тримати.
Весело із вітром кружляла у танці, любила, мов рідного брата ,
Спіймала велика жарка долоня і прийшлося її просто віддати.
Потекла живе під ритм течії, вітер став могутнім океаном,
Річкою влилася в синє око і тепер живуть вони єдиним планом:
Один погляд, один напрямок, одне серце, один світ,
"Дружба перелилась у кохання "- так ангели підписали всій звіт,
І ця історія - не перша і не остання!
ЧОРНЕ ВСЕ НА БІЛОМУ ТЛІ
Біль перетворюється у гнів,
Серце у холодний камінь.
Ніхто біля тебе ніколи не присів,
І просто тонеш у гарячій ванні.
І чорне все на білому тлі,
Тільки тиша зберегла свою сірість.
Бродиш, мов привид по мілі,
Кому ж потрібна ця довбана вірність!?
Мороз пробирається до самих кісток,
Жодні спогади вже не зігрівають.
Повітря гіркого ловиш ковток,
І пальці жодного дотику не відчувають.
Ніхто не казав, що в раю одиноко,
Ніхто не кричав що пекло - це рай.
Велике, голубе, розплющене око,
Забуду тебе назавжди, прощавай!
ТИ-МІЙ ПРОМІНЬ!
Поцілунок - промінь, що випиває ранкову росу,
Дотик - інший промінь, який зігріває все тіло.
Я до тебе всю ніжність на крилах несу,
А ти приймаєш її обережно , лагідно, вміло.
Пригортаюсь, мов кішка до своєї подушки,
І весь світ стає царством , а я - королева.
"Кохаю!" - шепну тихенько тобі на вушко,
Ти - мій Едвард, а я - твоя Белла !
І закружляємо в танці, між лапатих сніжинок,
Побудуємо маленький рай у білій пустелі.
Відламаємо кілька кришталевих льодинок,
І будемо пити молочні, солодкі, прохолодні коктелі !
Я Б ВИТЕРЛА УСЕ...
Я б витерла усе, та буде дірка,
А за нею провалля, пустота.
Для нас обох світить одна,єдина зірка,
Та чомусь ніжно душить самота.
Я б витерла усе, та тоді помру,
Не можу я жезл віддати в руки долі.
Вона краде у мене те, що я люблю,
Підсипає в рани багато солі.
Я б витерла усе, та час це вже зробив,
Складаю по - піщинках кожен день.
І мертве усе, чим раніше розум жив,
Не хоче ні світла, ні сонця, ні пісень.
КОРОТКЕ, ДИВНЕ, ЩИРЕ, НІЖНЕ...
Можливо мої очі більше тебе не зустрінуть,
Можливо мої руки ніколи не зможуть обняти.
І велетенські надії кудись до небес линуть,
А серце не в силі забути, перестати кохати.
Можливо твій погляд ніколи уже не загориться,
Можливо Афродіта буде смислом твого існування.
Та мені ще й досі кожної ночі настирливо сниться
Твоє коротке, дивне, щире, ніжне зізнання.
Можливо я ще просто дитина і вірю у добру казку,
Можливо життя хоче показати, що таке реальність.
Пробач, що більше не надягаю перед тобою маску,
І кожна розмова - це провалля, безумство, фатальність.
Можливо кожне твоє слово не мало ніякої сили,
Можливо ти хотів впіймати рибку, а потім її відпустити.
Та я не зустрічала у житті такого гучного грому чи сильної зливи,
Які б заставили тебе забути чи мовчки розлюбити
НЕ ЗАБУДУ ЦЕ ПРИЛИВ...
І цього змія треба відпустити,
Високо в небо, у забуття.
Не знаю, чи зможу без тебе жити,
А ти … – про мої почуття!
У очах палає радість,
Немає бажання, місця, часу.
А мене з’їдає жалість,
Ніколи не вийду на твою трасу.
Ти так усе і не відкрив,
Забув, зневажив, залишив.
Твій корабель давно відплив,
Та не забуду цей прилив.
Цю ніжність, що ти дарував,
Голос, що лагідно лунав.
Усмішку на щирих вустах,
І щось чарівне у твоїх очах.
БЕЗ ТЕБЕ...
Без тебе ніч не настає,
Без тебе сон десь загубився.
Немає місця, що зветься "моє"
І спокій по світу розлився.
Без тебе знайоме стало чужим,
Краса весни потьмяніла.
"Де він, як він, із ким ?" -
Ніч їй весь час шепотіла.
Холодний місяць вперто мовчав,
Небо обіймало життя.
Якби ж погляд зірку впіймав,
Бажання б було - забуття!
МІЖ НАМИ КОРДОН
Гаряча кава і вершки сніжинки,
Замкнутим колом літають хмаринки.
Може очі не бачать крізь туман,
Та серце сильніше – чує обман.
А ти уникаєш, підбираєш слова,
Не треба, не варто, я вже тут була.
Повір, не страшна мені чорна весна,
Не слухай, як скаже, що була сумна.
Між нами кордон, його не подолати,
Та знаєш, приємно було з тобою літати.
Спасибі за миті, спасибі за час,
Та не говори мені більше про нас.
ТУМАН І ТІНЬ
Туман і тінь у танці закружляли,
Від будніх днів втомилися вони.
Один одного довго пізнавали,
Та їхні зустрічі – це були тільки сни.
Віддались вітру, понеслися,
Як місяць й сонце, як день і ніч.
Кожного мрії давно збулися,
Та так і не зустрілись віч- на-віч.
У нього чай, у неї чорна кава,
До буття такі різні смаки.
І тільки морю крапля розказала,
Що кохання не протирають роки!
ЖИТТЯ У СТОРОНІ
Давай залишимо життя десь в стороні,
Забудемо про кар'єрні рости і падіння.
Інколи хочеться, щоб ми були німі,
Бо є щось вище, ніж просто говоріння.
Молекули заснули, голос у підвалі серця,
І гарячі погляди сплітає тишина.
Чи відчуваєш ти, як любов моя до тебе рвется,
Якщо ні, то краще я буду сама !
Бо щастя моє не словах, не в поглядах, не в поцілунках,
Моє щастя - це ти, і те, що у тобі.
Любов не вмію розділяти по - гатунках,
Вона єдина, мов світло в цій зорі
А ТИ ПАМ`ЯТАЄШ
А ти пам'ятаєш, як усе ставалось випадково,
Нас доля дивувала своїми чудесами.
Повільно, ніжно, романтично, загадково,
Як ми гуляли чарівними ,теплими ночами.
Як світлофор нас мило пропускав,
Як час тонув у наших щирих, затишних обіймах.
Як ти кожну хвилинку розподіляв,
Щоб побільше було незаповнених та вільних.
А ти пам'ятаєш, як долали перешкоди,
Сварились, мучились, плакали і повертались.
Як ніколи не слухали матінки - природи
Із самообманом жили, іншими прикидались.
Як чорна тінь лягала на нашу світлу днину,
Як небо здавалось хмарним і страшним.
Як ми забирали кожен свою половину,
І не знали, що робити із осколком цим.
ТИ
Ти - вітер моєї надії,
Рядок нездійсненних мрій.
Основа у власній вірі,
Непосидючий пляжний змій.
Ти - вогонь у моїх очах,
Весняний спів у душі.
Яблуко у райських снах.
Король у життєвій грі.
Ти - тінь мого ангела,
Тишина у пориві емоцій.
Ядовита, смертельна стріла.
Яд, у яблучному соці.
Ти - центр мого всесвіту,
Кілометровий потік думок.
Частинка розламаного магніту,
Козацької медовухи ковток.
ВИНО І ПЕРЛИНА
Через світло нічних ліхтарів,
Крізь в'язкий небесний туман.
Через сотні холодних морів,
Відшукаю я твій океан.
Загорнеш у ковдру обіймів,
Проковтнеш весь серцевий вогонь.
Будеш щирий, цікавий і вірний,
Ув'язнюся біля твоїх долонь.
Снігом вкриється шлях мій назад,
Зігріють промені кожну клітину.
Нам зорі влаштують парад,
І перетворюся я на перлину.
Століттями прикрашатиму дно,
І ми вдвох на низі океану.
Бо ти - це солодке вино,
Навіки разом у царстві лиману.
ОДНА КРАПЛЯ
Білий ангел стоїть поміж нами,
І обіймає красуню – розлуку.
Небо їх вкриває сльозами,
Хочу взяти тебе я за руку.
Одна крапля, і ми б зустрілись,
Та це сон - я прокидаюсь.
Яскраві промені в очі в’їлись,
На землю нарешті спускаюсь.
Дрібне щастя дарує надію,
Що ілюзія стане реальністю.
А може я просто хворію,
І твої ліки будуть фатальністю!?
БЕЗЛІМІТ
Я вірю в тебе, в себе, в нас,
Знаю, що стрибнемо у майбутнє.
Ми ходимо тільки в перший клас,
Де маленьке кохання могутнє.
Відчуваю, що прийдеться стрибати,
Та поки радісно махаю крильми.
Ще не стомилась разом кружляти,
Щаслива акція – безліміт у весни.
Так страшно, бо погода мінлива ,
Та впевнена – подолаємо перепони.
Може й осінь не буде щаслива,
Та вірю – вітер хмари розгоне.
Пісок, океан, небо і - вітер,
Не надоїсть нам гуляти по світі.
Тільки двох озер місяць не витер,
Вони у моєму мозговому « Зеніті».
І коли за вікном хникає осінь
Я думками перегортаю картинки.
Не впізнає мене власна ж тінь,
А за спиною пролітають годинки.
Оператор пропонує безліміт,
Але я ж тільки у третьому класі.
Згадую свій незабутній політ,
І гублюся в реальному часі.
СОН ЧИ РЕАЛЬНІСТЬ?
Заплуталась ніч об туман
Чекання, вагання і страх,
Сон чи реальість - не знаю.
Шматочок тебе у піснях,
Шматочок в собі відчуваю.
Віддатись, втекти чи лишити,
Заплуталась ніч об туман.
Без тебе так важко жити,
З тобою - розум - дурман.
Фантазії, мрії, казки,
Усе це змішалось у купу.
Розбились порожні чашки,
Та досі ми разом, за руку.
Я НА ТЕБЕ БІЛЬШЕ НЕ ЧЕКАЮ
Я на тебе більше не чекаю,
Та щось щемить у серці , на душі
Щось боляче стискає і намагається вирватись на волю...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо життя іде, та я у ньому лишня і
...Усюди до чого притуляюсь,
Я залишаю чорний слід...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо вже померла та, яку ти знаєш,
І тільки усмішка гуляє досі
На її закам'янілому обличчі...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо міцні вузи розірвала вже давно,
І ти навчився жити щасливо поряд з іншими,
Без мене...
Я на тебе більше не чекаю,
Бо все що було - це тільки райський сон,
Я так любила слухати казки,
І ось герой прийшов в моє життя , а я ...
Я корчуся від болю і задихаюся від сліз,
Бо мій Ромео повертається у книжку і ...
Я на нього більше не чекаю.
ПОРА УЖЕ ЯКОСЬ...
Так хочу повірити в твої слова,
Зігрітися разом єдиним вогнем.
Від цього мовчання сама не своя,
Думками про тебе живу кожним днем.
Ці помсти, інтриги, і із ними кохання,
Усе це ніколи не буде мати кінця.
Нові сумніви, розчарування, вагання,
І все ж в унісон б'ються серця.
Як же вирвати корінь і поховати,
Скільки ще триватиме це розтерзання.
Ніколи не зможу тебе я пізнати,
Та й не витримаю простого прощання.
Здається майбутнє хоче обняти,
Та не вистачить сил, щоб двері зачинити.
Як надоїло палко любити й втрачати,
Пора уже якось по - іншому жити!
ОКЕАН СУМУ У СВІЧЦІ
Мороз у твоїх руках,
Серце вкрилося льодом.
Гіркота на замерзлих вустах,
Не ідемо ми одним бродом!
Ти у солоному морі,
Я – у прісній річці.
На столі кришечка солі,
Океан суму у свічці!
За вікном плаче небо,
Земля – зелена хустинка.
У пустоті оселитися треба,
Вічністю стає хвилинка!
ВІДДАЮ ТЕБЕ ВСЬОГО ( * Маленькому Принцові )
Не розумію суспільство, не розумію людей, не розумію себе,
А земля крутиться, проходять роки, доля відкриває наступний подарунок.
І одної такої ж дивної, чорної ночі я зустріла щось рідне — тебе,
Ні, це було не кохання, не погляд, не дотик, і, навіть не поцілунок.
Це було світло, яке вище небес, тепліше, ніж сонце, більше за Всесвіт,
Це була дружня рука, добре серце, неповторна душа і довіра.
І кожного вечора пишу тобі свій банальний життєвий звіт,
Але, кажуть, що навіть на найсокровенніше завжди є міра.
Це усе не реальне, можливо сон, а може, маленький видуманий рай,
Та ти став другим янголом, свідком роздумів, темних і світлих сторін.
Я до смерті не забуду тебе, просто інколи згадуй мою любов, пам'ятай,
Подумки зажди із тобою, скільки не намічалося б розчарувань чи змін!
Хай весна подарує тобі щире, взаємне, величне, турботливе, чуйне кохання,
Надіюсь вона буде достойна цього неоціненного скарбу, який віднайшла.
Я просто на коліна стаю перед долею за це взаєморозуміння, спілкування,
Пробач за самолюбство, відпускаю, віддаю тебе всього, пішла...
НЕ ТВОЯ Я
Ти окрилений одним своїм бажанням,
Усе інше - розпливчасте і не цікаве.
Вголос називаєш це палким коханням,
А я хочу втекти із гарячої зали.
Ти «п’яний», прокинься від солодкого дурману,
Пусті для мене твої важливі слова.
Через жалість на коліна ніколи не стану,
Тому холодна, уперта, неприступна і зла.
Із життя «малої дитини» зникаю навіки,
Випусти «іграшку», відкрий золоту клітку!
На волі знайду для твого чутливого серця ліки,
Розірву цю невидиму, проте таку тугу сітку !
Не твоя я , не твоя і ніколи твою не стану,
На твоєму майбутньому не залишу своєї помади.
Благаю, не сип сіль на і так свіжу рану ,
Вирішила, і не хочу вмовлянь чи поради !
ID:
276188
Рубрика: Інше
дата надходження: 21.08.2011 02:15:11
© дата внесення змiн: 21.08.2011 19:52:52
автор: Lili
Вкажіть причину вашої скарги
|
