Мене проводжала в далеку дорогу,
в чоло цілувала, молилася Богу.
Дарила світлинку, неначе іконку,
на ній, як картинка, кохана й дві доньки.
Світлинка на пам"ять,
малесеньке фото,
шматочок кохання -
душі позолота.
Світлинка на пам"ять
на склі лобовому -
то іскорка-радість,
що кличе додому.
Як Божая мати, у темнії ночі
Ти кличеш не спати утомлені очі.
Гартуєш металом натруджені руки,
в незвіданих далях хорониш розлуку.
З тобою я завше на зустрічі крилах
і погляд твій кращий за нано-мастила.
Реве двигун справно, колеса, як звірі.
Світлинка на пам"ять, мов хрестик на тілі.
Реально актуальна тема! Скільки таких світлин носимо з собою біля серця, скількох вони оберігають в дорозі... В нашій безкінечній дорозі додому.
Круто, як каже нинішня молодь!
(Де тут 10?)
