....пишу лист у минуле...не розумію навіщо, але пишу..
привіт мій хороший...вибач, не мій...мабуть, просто привіт..знаєш, я не можу зараз зізнатись у чомусь...мені було добре з тобою...ті наші теплі вечора...а пам*ятаєш наш перший поцілунок...сміюсь...боляче...але уже не плачу..стримуюсь..(( .......................................................чому пауза? - мабуть через те, що усі слова втратили свій зміст..мені так прикро, що це все відбулось з нами...що ця драма була з гірким кінцем..чому фільми закінчуються Happy Endом, а життя намалює таку драму і перекреслить її потім чорним пером!???Так тяжко розуміти, що людина, яка була частинкою мого серця...вже не моя....я не кохаю...після тебе у мене були інші, але ніяк не можу зрозуміти, чому коли я тебе бачу..моє серце стискає якесь відчуття, немов би струна скрипаля зіграла фальшиву ноту...
Між нами бездонна пустка..між нами інші люди, можливо через яких ми не разом... Наодинці зі мною ти був зовсім інший..не такий...я вірю, що частинка тебе справжнього ще не розвіялась разом з північним вітром..і надіюсь, що твоє серце не зовсім остудили ті люті морози...
Хотілося хоча б чути від тебе "привіт", коли ти проходиш повз мене..але я боюся знову відчути тягу до тебе....
Мені здається, що я знову починаю закохуватись в іншого, але обманюю себе і інших, що це всього лиш дружба...хоча добре знаю, що між нами палахає якийсь вогник...просто боюся знову оступитись..з тих пір уже минуло 6 місяців..та мені боляче навіть згадувати...
Одного вечора я побачила тебе...і на серці відчула такий біль..моя посмішка згасла...прийшовши додому я розплакалась, неначе ливень осінній...чому??? і досі не розумію..
А тепер прохання...будь ласка...віддай мені решту маленьких розбитих шматочків мого серця...адже не ти його володар!!! До мого серця знову постукало кохання, я відкрила і сказала " Привіт, мій хороший...мій хороший".. хоча ми ще не разом..та мені байдуже, головне що у моєму серці знову жавріє вогник кохання....
