Заплакав світанок сльозами-обманом з пелюсток орхідей.
Комусь місяць здавався чорним, хтось його любив...
Залізні грати в шкіру впивались вогнем.
Він вбивця, засуджений, волі нема....
Без голосу дощ, на смак був п'янким.
Візуально впевнений, насправді - ніщо
Знущаються з осені. Почуття сиплять під ноги,
Його, як тварину, вважають невартим життя!
Випадкові погляди крізь стіни,
Очі твої, очі повні сліз,
А людини не стало, хоч зима буде далі сіріти...
Ритм вже стих, він ніхто, просто тінь.
Тату на душі. Поету - белісімо. Йому - 10 років.
Сценарії спалені. Він ж не злочинець, він лиш актор
Заплакав світанок, а осінь почала тремтіти
Уламки розкидані, кров потекла. Тепер все на місці....
Гарний, дуже образний. Але попри те, що білий, треба краще тримати розмір - тоді він краще читається. І за образністю трохи губиться смисл. Принаймні я загутив.
Але у будь-якому випадку ти - молодець! ЯЯ б так не зміг :-/)
