Це місто чимсь серйозне хворе.
Це місто спить мов волоцюга.
Товариші ланцюгом скуті,
Та вже без цілі – з головою
Пустою та премудрою.
Напевно хтось тут був художник -
З очима тихої тварини.
Він вже давно міг би поринути
В мазків хрип-кашель.
кожен хворий на власну риму
Це місто вже стоїть на обліку.
У черзі майже двадцять перше
В лікарні голій між торшерів.
А голова літає в тропіках,
Впадає в море.
Вночі гучніше чути брязкіт.
Вночі – розпатлані та босі -
вином дівчата промивають мізки,
А хлопці розбивають носи перехожим,
Кохаються мовчки.
художник з очима тварини
почав вже свою картину
кожен хворий на власну риму
Достеменно ніхто не зна коли,
Та Бог сказав своє “Люблю” людям
Як же важко з часу-води
Витворити вино любові й людяності.
Ти, певно, почуваєшся Богом.
Насправді ж – прикутий на місці:
Я ходжу навколо обертом.
Знав би, як важко й голодно,
Бо двома словами й десятками поглядів
Не наситити Натовп Мене.
художник з очима тварини
знайшов самотню і милу
чорнить вже свою картину
