Due cose belle ha a mondo Amore e Morte.
(В мире прекрасны два явления: любовь и смерть)
Ранок. Дощ. Він їй робив боляче. Бився об скло вікон батогами води, що їх раптом здичавіло викинуло розгніване чорне , навіжене небо: « Пробуджуйся від сну, отямся, відкрий вікна. Вдихни озону. Викинь з руки оту гидку солодкаву сигарету». Вона почула. Нарешті. Це подіяло на її рецептори слуху, але тільки слуху. Інші були занечулені, обнулені, вимкнені геть з часу, простору. ЇЇ тіло було не її. Просто якась ледь відчутна м’яка і напівзимна маса, яка заважала їй.
Світанок. Сіро. Болить. Тремтяча рука все наливає і наливає краплі у горнятко, де була кава. Там чорна густа патока, змішана з корвалолом, клофеліном, сльозами. Вона п’є гірку суміш, на зубах скрипить кавова гуща. А їй приємно. Вона їсть це ложечкою, так жадібно, так швидко, наче ковтає рятівний еліксир, але такий, який врятує її від цього сірого світанку, від настання дня і від того, що їй може там бути боляче.
« Все… його нема… НЕ буде, ніколи. Цей телефон? Навіщо , кому телефонувати, куди? Він сказав тобі «геть!», з його життя, а значить- треба із світу. Так, хай побачить, як йому буде! Хай плаче. Ні.. Ні.. Нехай не дізнається. От, була і нема… Як і не було. Ефір випаровуються безслідно. Його молекули просто дифузуть у простір, змішуються з киснем, азотом і ще з тим всім, що є у повітрі . А потім- кругообіг в біогеоценозі… Фотосинтез … Листя вбере сонячні промені ранкового сонця і цей кисень з повітря, я якому буде вона, розкладена на часточки. І листя буде зеленим. До осені. Через хлоропласти. Маленькі часточки. Потім листя пожовкне. Падатиме на землю тихо від вітру і від свого безсилля триматися на черешку за гілку. І вона опаде. За що триматися. Рука, де та рука, за яку вона б могла триматися. Її нема. Не-ма.
Батоги дощу по вікні. Цей шум. Вікно. Де воно? Все пливе. Вона намагається дістатися вікна. Ноги не слухаються. На підлогу падає настільна лампа. Гасне. З попільнички сипляться на підлогу понівечені тільця сигарет. Вона хапається стіни, а та від неї віддаляється, вона хоче вхопитися за підвіконня, а наштовхується на двері. Карусель. Закриває очі. Жовті кола, спалахи червоного, білі цятки. Рорзтуляє повіки. Треба до вінка. Крок вліво. Ось. Холодне і гладке. Мабуть підвіконник. Так. Тепер відчинити вікно. Хочеться тиші. Шарпає з усієї сили ручку на себе. Перехиляється. Ляпаси по обличчю. Холодні, такі жорстокі. Холод стікає по чолі, по щоках, по шиї, поміж грудьми. Хай. Добре. «Садо-мазо перед відходом» . Ще… Треба щоб болючіше. Навмисне вдаряється головою до рами. Ще… Холодно. Тепер треба гарячого. Треба в душ. З вікна страшно. Зимно. Побачать . Треба , щоб не бачили.
Ванна. Біло, приємно, пахне лаймом. Мило. Улюблене. Навіщо. Скинути все із себе. А що на ній? Не знає. Щось м’яке наче. А … Халат. Ось тобі. Зірвала із себе як царівна-жаба зелену шкіру. Огидний халат. А рука шукає кран. Ось він,- холодна куля. Вправо, вверх. Дощ. Ні це не дощ. Ага, це душ, гарячий, який вона так любила. Закрити корок. Нехай. Дивиться на стелю. А що там? Маленькі сині лампочки. Ось вони вже жовті, зелені, гаснуть, нема стелі тільки гаряча вода.
А що на полиці? А це те, що треба. Одноразове безпечне лезо. Його треба просто зламити, витягти і зробити небезпечним. Хапає, пальці тремтять. Сил нема. Голова обертом. Треба зламати зубами. Так. Трісь. Ось. Солоно в роті. Порізала язика. Нічого. Ось, воно рятівне лезо, - тоненьке і дуже гостре. Вона провела ним по венах. Лоскітно. Гарно. Але треба міцніше, різкіше, впевненіше. Ось так…
Тепер на другій, двічі. Як гарно, вода рожева… Зповзла обережно по слизькій стіні , щоб вмостится зручно у ванні. Все чорно-біле, а вода рожева-рожева. І червоніє. Чому вода стала холодною. Морозить, трясе, а вода багряна, багряна і вже двічі не вступити в одну воду.
А дощ вгамувався. Налякався чогось. З її прочиненого вікна білим вітрилом до сонця вирвалася фіранка, прозора, біла, як фата нареченої. А листя на кленах стало смарагдовим після дощу. Фотосинтез. Він продовжувався.
Не можу зараз згадати, Лано, можливо, читав у часописі "Всесвіт", де друкують переклади іноземної сучасної літератури, ще пригадується якась книжечка новел... Згадаю, обов'язково напишу.
А Ваша остання відповідь на коментар Валерія щось мене насторожила. Це що, насправді відбувається?
Лано, а у Вас є ще подібні новели?
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та, що Ви, нічого не відбувається. А новели є, але подібних нема. Як згадаєте, де це можна прочитати- напишіть, буду вдячна.
Лано,дуже вдумливо та уважно читала! Мені дуже сподобалось! Тема суїциду взагалі дуже актуальна і більшість з нею стикались. Як казав Ремарк ми займаємось самогубством щоденно,тільки не розуміємо цього! Гарне та вміле оповідання!
Лана Сянська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую вам щиро,за зрозуміння 
Ну, не знаю,хто там з західновропейських майстрів про це писав,а то б почитала.
