Я - брунька, незвична, рожевого кольору,
Закохана, твердість майбутнього квіту бадьорого...
Я зараз лусну, в мені сто кілограмів тротилу,
У мене на все, ти збагни, вистачить сили...
Лише тебе вибух мій не торкнеться,
Бо він уражає хвилею ніжність і серце...
А твоє черствіє, як хліб на причілку, без рушника...
Отака я негідна, раз кажу так, я, просто, така...
Я викликаю на бій сто неправд і півсотні образ-
Кіхота й Тобоську зведу в шлюб у палац...
І попри все, попри сніг та мороз-я заквітну...
Бо дарую усмішку тобі, як завше, привітну...
