Мені тебе не вистачає...
Аж хочеться кричати,
кричати від смутку,болю,самоти.
Кричати щоб аж голос зник.
Може тоді з плечей впаде тягар,
А з серця камінь.
Може тоді вдихну на повні груди
Повітря свіжого, весняного, п"янкого.
Та ні! Хоча надворі є погода
У серці в мене падають дощі.
Чому? Сама не розумію...
як подолати, змогти уникнути і обійти
той сум, той біль, що накопивсь в мені,
що розриває на шматки.
Та як це все забути?
Оті всі речі, всі слова, солодкі мрії і сподівання?
Вони у серці назавжди.
Лише притуплюють бажання...
Теперішнє і майбуття...
А що твоє те каяття?
Все скінчено! Й не може більше повторитись!
Я мучаюсь, терплю та переломлюсь
На дві частини...себе обманю що забула...
О ні! Я сильна! Зможу!
Я покохаю знову!
...А десь частинка серця мого
Вже не відкриється для твого
І ні для кого більше...
гарний вірш, особливо близька для мене любовна лірика. Тільки от в нашій мові немає слова самота (самотність), напевно, краще не "із плеч впаде", а "з плечей впаде" і замість "мучась" - мучуся. але це тільки мій погляд, вирішуйте самі!!!
Якщо не чули, тоді розкажу. У царя Соломона був перстень, на зовнішній стороні якого було написано:"Все проходить". Якщо цар сумував, він читав цей напис і переставав сумувати. Якщо радів, теж читав, і переставав занадто тішитись (це теж не дуже добре - все, що занадто). Але одного разу він так розізлився, що, навіть прочитавши цей напис, не зміг заспокоїтись, і, зірвавши перстень з пальця, кинув ним щосили. Дивиться, а на внутрішній стороні персня теж є якийсь напис. Він підійшов, підняв перстень і прочитав:"І це пройде" - розсміявся і заспокоївся
І чому так багато смутку і розпачу у віршах молодої чарівної дівчини (судячи з фото на сторінці)?
Та перестаньте, "все проходить - і це пройде!" - саме так було написано на персні царя Соломона... Чули цю розповідь?
що ж я прочитала Ваш вірш так багато у цьому клубі, зневіри відчаю, і каяття. Приміряйте на себе сукню Богині- дочки Бога, досконалого творіння у Всесвіті і напишіть враження