Схилімо свої голови в задумі…
Крути – не лише невеличка залізнична станція, це ще й славна сторінка нашої історії. Трагічна загибель Студентського Куреня під Крутами стала символом патріотизму і самопожертви у боротьбі за незалежну Україну, а могло б бути по-іншому: жили б собі під Росією, як у Бога за пазухою. Та чи було б так? Чи не було б соромно за самих себе, що віддали за безцінь той скарб, який здобували нам прадіди? Якщо за Українську державу віддають життя, це означає, що нам є за що боротися: з гідністю, не відступаючи, до останнього подиху. Замислимось над цим!
Зима холодна, вітер, сніг, хурделиця в’ється,
Ой, під станцією Крути лютий бій ведеться.
Наступає, як та хмара, більшовицьке військо,
Гайвороння ген кружляє, чує, кров вже близько.
Молоденькі українці з окопів стріляють,
Їх лиш триста – бій нерівний, знають, що програють,
Що вже їм приготували люту смерть жахливу,
Що підуть всі до одного крукам на поживу.
Упав перший, впав і другий, поле – море крові,
Ще й закінчились у наших хлопчаків набої.
«Все, кінець, - в думках майнуло,- пора погибати.»
Пригадались батько, мати і старенька хата,
Пригадалась Україна – знедолена ненька.
І забилось, оживилось у грудях серденько.
«До останнього за неї будемо стояти!» -
Та й кинулись на ворога вкраїнські хлоп’ята.
Відгриміли вже гармати – тридцять хлопців
в полон взяли,
Вже жорстокую розправу їм враги приготували.
Як знущалися над ними – не буду казати,
Все бачила та ридала Україна-мати.
Як привели їх на розстріл, то почав хлопчина
Рідний гімн співати «Ще не вмерла Україна».
Побратими підтримали. Доти заводили,
Доки усіх до одного кулі не скосили.
Розпізнали тільки тридцять, а де ж інші, Боже?
Так москаль тіла юнацькі знівечив, спотворив,
Що і ненька не впізнала рідненького сина.
За що йому таке лихо, він ж іще дитина?
Серед них були, напевне, Вербицькі й Ньютони,
Айвазовські, Сагайдачні чи Наполеони.
Були хлопці… Минулося… І більше немає…
Але славу Україна ту не забуває.
Пам’ятаймо і ми, друзі, в душі збережімо,
Свою рідну Батьківщину як вони, любімо!
Якщо в кожного у серці жива Україна,
Наша славная держава не вмре, не загине!
ID:
149715
Рубрика: Поезія, Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження: 12.10.2009 21:13:06
© дата внесення змiн: 12.10.2009 21:13:06
автор: oksi
Вкажіть причину вашої скарги
|
