На Бога не гнівлю́ся за причину, –
Упевнений, у Нього є вона, –
З якої досі я не маю сина,
А скроні вже покрила сивина.
Йому безмежно вдячний я за доню,
За смак життя, за кольорові сни,
І з по́мислів моїх, немов з долоні,
У світ летять вірші́ – мої сини!
Вони зача́ті з різними жінками,
А переважно – взагалі без них,
Просякнуті наскрі́зно помилка́ми,
Там одночасно – молитви́ і гріх.
У них переливаю, як умію,
Здоровий глузд, захоплення і жаль,
Шаленого кохання божевілля,
Вечірню радість, вранішню печаль,
Спів солов’їний, велич зорепадів,
Красу світанків і туманів хміль…
Я вірю, що вони мене не зрадять –
Сини не заподіють батьку біль.
Свого життя земного круговерті
Я докручу до самого кінця…
Лиш хай вони залишаться безсмертні –
Святії діти грішного отця.
Лютий 2025 року
