***
Давно я вірші, зимо, не писала
про тебе та твою блаженну суть.
Холоне пристрастей твоїх піала,
в сухе вино перебродила лють…
Проходиш повз, але не поспішаєш:
я чую хлипання твоє, гортанний кашель,
неначе журавлі весну несуть.
Ні снігу досхочу, ані морозу,
дерева уночі й на самоті
все потерпають від свого артрозу:
дощі ідуть, холодні та густі.
Спиваючи сльозливу неба сповідь,
скрипить підвода часу, в’язне обід…
і я пишу під вибухи про сплін.
