Твоє серце струм, що живить мої слова, — відповідає їй.
І розвертаючись назад наливає в бокали сонце,
Яке трохи й закотиться за горизонт,
І мовчання потрапить у бітум ночі, майбутньої втечі його. Вуста
Він навмисно стуляє, не в силах сказати більше
За те,
Що повинен злучити прощання, як неможливість
Проникнути далі,
Вириваючи шнур життя
Що живить безодню за комою горизонталі.
Тепер я вдаватиму, наче не знаю тебе, — відповідає їй,
Я питиму сонце і крастиму ніч в безсоння
Відвернувшись від голосу і від надто палких обіймів,
Щоб ти воскресала у пам’яті маревом слова.
Наповню тобою схвильовану зорями ніч,
Як травень впивається цвітом надій бузкових.
22.06.2023
