На кладовищі, між могил,
у свіжій ямі, на землі.
Хрестами всіяно де схил,
між давніх склепів у імлі.
Лежав і був, мов не живим,
серед скелетів сотні.
Покинив ролі, став новим,
місця й хати висотні.
Хоч серце билося ще там,
десь в грудях за кістками.
Заборонив своїм устам,
балакати з квітками.
Не відчував тепла до світу,
і холод став рідніший люду.
Сховав у ямі душу світлу,
віддав себе в обійми бруду.
Лишився сам в чужій могилі,
поставив крапку на житті.
Привласнив небо, моря хвилі,
зарив себе у забутті.
Скелети не багатослівні,
багато слухають, без шуму.
Проходять дні, години дивні,
на кладовищі мало суму..
