А дощ весь день тримав в облозі місто.
Взяв у полон дерева і хати.
Все плакав і жалівсь.Немає змісту
ні в його долі,ні в його житті.
І сумували з ним у небі хмари.
Самі від сліз пролитих почорніли.
Бо так хотіли одягнутись в плаття.
Мов наречені в ніжно-сніжні-білі.
І сумували квіти в квітниках.
В садах розквітли яблуні і вишні.
І сумував маленький павучок,
що заховавсь.Сидів собі у тиші.
А вітер -той сердивсь.Ламав сухі гілки.
Жбурляв у вікна їх.Було затісно
у місті де журивсь і плакав дощ.
І сльози лив на землю і на листя.
Він прилетів щоб хмари розігнати.
Забрати дощ.Хай лл"ється на поля.
Щоб зеленіли свіжою травою.
Щоб ожила на них озимина.
Щоб гомоніло у лісах життя.
Птахи щоб вили гнізда на деревах.
Бо сонце так не любить сліз дощу.
Воно всміхається-радіти треба.
А дощ собі поплакав і пішов.
Десь біля річки він засне втомившись.
Лиш річка зрозуміє біль душі,бо плаче
на весні,як він,розлившись.
