Лежить на сонці якось жаба,
І чуха лапкою живіт.
Вона старенька, уже баба,
Пройшов давно її політ.
Та може вона іще мріять,
Хоч вже роки давно не ті.
І ті думки її так тішать,
Не хоче жить на самоті.
Та десь незвідки взявсь Комарик.
Вкусив так боляче за ніс.
І помутнів в очах кришталик,
В життя нову сторінку вніс.
Невже до неї женихався?
Та замалий у нього зріст.
Де ж це сміливості набрався,
Любити він чи має жист?
Забилось серце у ропухи,
І подивилась йому вслід.
Усі думки звела докупи,
Який тут вірний зробить хід?
Пірнула в річку освіжитись,
Та не така я вже й стара!
Що ж тут зробить, не помилитись?
Одна проблема тут - вага.
Десь чула - воду треба пити,
Позбудусь швидко від жирів.
І Комарі всі будуть липнуть,
В моїх думках не буде збій.
Зробила так, як і гадала,
Лежить тепер і ледве диха.
Всіх Комарів враз позбирала...
Чи не зробила собі лиха?
Нащо мені кохання треба?
Наїмся краще їх у смак.
Давно не грають уже гени.
Ця їжа буде на дурняк...
Це не була її помилка,
Це вимагало так життя.
Спочатку думка про корисне...
Зробила Жаба відкриття...
Дай жабі копита, так вона не тільки 
́́
класно, Надіє 
Забави - справа хороша, поїсти хочеться завжди. 
Дякую за чарівний позитив 
