Моя мрія тьмяніє. Несила їй бути веселкою.
Кольори позмивали новини. У сні чорно-білому
Затягнули тумани дорогу. І стала вузенькою
Й непомітною стежка, якою так жваво я бігала
Зліва неї - війна, чужинА зяє справа безмовністю.
Під ногами не чую слідів, що з дитинства натоптані.
В сумовинні заплутаний птах обзивається болісно,
І надій світлячки загубилися в сірому попелі.
Та пробуджує дзенькіт - синичка метеликом пурхає.
За ранкове вікно проганяється сон мій розпачливий.
Синю квітку вогню запаливши під мідною туркою,
Усміхнуся тобі, й заплету у веселку побачене:
Філіжанка червона зігріє гарячою кавою,
Пеларгонія гляне з вікна пелюстками рожевими,
Жовтогруда пташина на гілці потішить виставою,
І ранковими фарбами знову надія зажевріє.
