Є люди, і є закон. Закон буває писаний і неписаний, дієвий і бездіяльний, любий і ненависний, старий набридлий і новий незвичний. Незалежно від усіх ґрадацій, від будь-яких уподобань чи переконань, будь-який закон, точніше – будь-яку спробу порушити взагалі будь-яке законодавство, можна легко віднести до однієї з трьох корзин: «Вбити», «Вкрасти», «Збрехати». Без котрогось із цих трьох не можна здійснити жодного правопорушення, за яке саджають, штрафують, чи просто засуджують.
Людей теж можна умовно, але дуже точно розділити: незалежно від того, хто ти і який – писемний наскільки чи не писемний зовсім, любий комусь чи ненависний багатьом, великий начальник чи засмальцьований підлеглий, старий знайомий чи новий комусь родич, – всіх абсолютно людей можна розділити на дві когорти.
Перша – це люди, які, за необхідності вибору між людиною і законом, і наявності в них всіх беззаперечних даних, вибирають закон в усіх випадках. Тобто, люди із першої когорти вибирають закон і в тому випадку, коли його порушив чужий, і в тому випадку, коли закон порушив свій, родич. Ці люди не тільки на словах, вони й внутрішньо, підсвідомо звинувачують людину, яка в їхньому світі, як і взагалі будь-яка інша людина, в усіх разах стоїть на другому місці після закону, з яким вони всі погодились і живуть. І навіть не навіть, а тим паче, якщо та людина близький родич, бо порушення чогось людського далекою людиною може бути тобі паралельним, а от якщо це робить хтось із близьких, то це лягає вже на саме серце.
Звичайно, справедливість і вартість законів можна оскаржувати до всіх видимих горизонтів, але це вже зовсім інше питання.
А люди із другої когорти вибирають родича. Можливо, не на словах, можливо, кажуть вони те, що потрібно (бо є іноді "правильне" начальство, патріотизм, дружба і т.п.), але внутрішньо, підсвідомо, з їхнього погляду цілком природньо (бо ми ж ЛЮДИ), – вибирають родича, або начальника вибирають, того, що "неправильний", або коханку, або… коротше – вибирають людину, а не закон. Внутрішньо, підсвідомо.
Пояснення, чому все саме так для них правильно, а ніяк не інакше, приймаються всі, й одразу линуть у шухляду «До останньої інстанції». Розмова зовсім не про мотиви і обставини – розмова про факт природи буття.
В першій когорті, в когорті законників, теж траплятимуться випадки, коли люди вибиратимуть людей, а не закон. Але єдиним поясненням цьому може бути тільки те, що людина не знала достатньо правди, всього того, що було насправді, щоб по своїй природі вибрати закон.
Спостереження показують, що переважна більшість людей на планеті – із другої когорти.
І допоки люди із першої когорти не навчаться примусити всіх жити згідно цих двох, основних ґрадацій, – три підґрадації щодо закону і дві щодо людей, – доти на планеті Земля буде рейвах, в тому чи іншому вигляді.
А що буде, коли навчаться примусити? На всяк випадок – часи вже такі, що дозволяють – винайдуть досконалий детектор брехні, і за вбивство, скоєне спеціально – вбиватимуть; за крадіжку, яка принесла шкоду – відрубуватимуть руку; за свідому брехню, яка принесла шкоду – відрізатимуть язика. Або, і це буде темою довгорічних дебатів, замість язика відрізатимуть вказівного пальця. Але після третьої брехні все одно буде язик.
Міру шкоди, за яку вже буде застосоване обов’язкове покарання, буде встановлювати законодавство, що буде прийняте загальним голосуванням. Ну і, звичайно, «поблажки» типу «родич» чи щось інше, не діятимуть, бо за таке порушення закону буде таке саме покарання, а то ще й гірше.
Виконувати вирок буде хтось із боку родичів потерпілого або звинуваченого, або будь-хто бажаючий. Скорше, це вже не буде робитися власноруч, а буде десь так: бажаючий оплачуватиме відповідну операцію, яку будуть виконувати висококваліфіковані лікарі під наглядом поліції. Якщо бажаючих заплатити не знаходитиметься, звинувачений буде перебувати в спеціальній ямі на спеціальній площі міста, аж поки не знайдуться бажаючі звідти його «визволити», або поки не оплатить операцію сам, або поки не вмре.
Відчуваю, як навколо сміється вся друга когорта. Прямо чую своїм єдиним вухом – регіт стоїть неймовірний!
Колись давно, як ми тільки навчилися з вогнем ходити, тільки такі закони й змогли здобутий вогонь зберігати. І я ще й досі пам’ятаю дуже багатьох, хто після всіляких поневірянь погоджувався жити з нами саме за такими правилами. І так жили безкінечно, сотні тисяч років. А потім якась малеча у когось вкрала і прикотила колесо… і закрутилося…
А зараз у Всесвіті вже не знайдеш жодного місця, крім однієї планетки, де можна було би просто так брехати, просто так красти, і просто так вбивати.
І так само не знайдеш жодного місця, щоб його мешканці надавали перевагу собі подібному, а не якомусь із законів, згідно якого вони всі погодилися жити.
Одне тільки не зрозуміло: чи там відразу були такі умови, що не потрібно було нікого вбивати, не потрібно було ні в кого красти, і не потрібно було нікому брехати? Чи тамтешні мешканці теж дійшли до того самі, в ході своєї еволюції?
***
ID:
976657
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 11.03.2023 14:01:05
© дата внесення змiн: 20.08.2024 09:27:58
автор: Щєпкін Сергій
Вкажіть причину вашої скарги
|
