Забинтоване серце давно вже не має чуттєвості.
І покинутий ранок навшпиньки біжить в нікуди.
Я ніжність шукаю, та тільки знаходжу миттєвості.
І краплі сльозин на траві —від печалі сліди.
Обіймаю дерева і цілую кульбаб пелюстки,
Вони все життя материнську любов заміняли.
Хай розносять вітри про самотність вразливу чутки,
Та страхи всі мої вже давно у полях відбуяли.
Я шукаю тепло, серед літа мені чомусь зимно,
І у долі моїй так бракує дзвінких, голосних.
Я римую рядки, але то вже не так і значимо.
Час відсіє пісок і застигне між стінок тісних.
Розбинтовую серце, що буде, то хай і буде.
Нашіптують хмари про дощ, замерзаю ще більше.
Я ніжність шукаю, яка загубилася в людях.
Та хто мою втомлену душу вже нею потішить?
01.07.2019
Віктор ОСТРОУХ