КАЗКА
Матвійко навчався в ліцеї. Він був учнем 4 класу. Хлопець гарно вчився, слухав батьків, ріс старанним та допитливим хлопчиком. У вільний час Матвій любив зі своїм другом Олегом ходити по парку або їздити велосипедом. А ще він читав книжки. І не тільки художні – казки, вірші, оповідання, а й наукові, з яких міг дізнатися щось про зірки, планети, про рослинний і тваринний світ.
Якось, коли Матвійко вийшов з дому (це було в суботу), то побачив сумну картину – на їхнього дворового кота Білика напали двоє чужих котів – чорний та рудий. Білик захищався, як міг, але чорний і рудий були більшими і сильнішими, один із них відгриз Білику частину вуха, з рани йшла кров. Матвій швидко взяв віник, який лежав під сходами, і почав ним відганяти скажених котів від бідного Білика. Йому вдалося прогнати чужинців. Вони сховалися за сусіднім будинком.
- Як ти почуєшся? – спитав Матвій у кота.
- Болить вушко і права ніжка. Дуже!
- Значить треба тебе до лікаря відвезти.
- А може, само якось заживе?
- Може. Але краще до лікаря звернутися. Кров треба спинити, рану обробити, ну, й ніжку оглянути. Лежи. Я таткові зараз своєму зателефоную. Він вдома.
- Гаразд, - відповів Білик.
Кіт зажмурив очі і тихенько стогнав. Матвій задзвонив татові, розповів йому про пригоду, яка сталася в їхньому дворі, й попросив відвезти Білика до ветеринара. Тато погодився допомогти котові. Він вийшов надвір із тазом і великою корзиною. Обережно поклав кота в таз, таз помістив у корзину і поніс до автівки, яка стояла недалеко від дому. Матвій почалапав за ним. Він сів біля кота на задньому сидінні і всю дорогу заспокоював його.
- Все буде гаразд, - казав, - не бійся, лікар допоможе тобі.
І він допоміг – обробив рану, наклав гіпс на лапу (вона була зламана), виписав ліки, які тато відразу купив у ветеринарній аптеці.
- Тату, може, ми візьмемо кота до нашого помешкання? Ну, хоча б нас час лікування! – мовив Матвій і зашморгав носом.
- Не скигли. Візьмемо. Зі зламаною ногою йому небезпечно буде залишатися одному надворі. Тільки опікуватися ним будеш ти. В мене і в мами і так багато обов’язків.
- Звісно, буду. З радістю. Дякую тобі, дорогий татусю.
Білик, почувши розмову хлопця з татом, усміхнувся крізь біль і стрес, які пережив.
Три тижні кіт жив на лоджії в Матвія (це було в літню пору). Хлопець його годував, лікував, лоток за ним чистив. А коли рана на вушку в Білика зажила, ніжка перестала боліти і кіт міг уже нормально ходити, то сталося непередбачуване. Білик сказав хлопчику:
- Випусти мене на волю, Матвію. Я собі вже сам можу раду дати. А за те, що ти не залишив мене в біді, хочу тобі віддячитись. Можу два твоїх бажання виконати – одне таки зараз, друге – не швидше, ніж за добу.
- Ти жартуєш?
- Зовсім ні. Що б ти хотів?
Хлопчик задумався: «Попросити новий телефон? Самокат? Велику енциклопедію «Про все на світі»? А, може, те, про що я давно мрію – політ на іншу планету? О, це було б круто. Але хіба ж кіт таке виконає?»
- Говори, що надумав, - мовив Білик. - Я виконаю твоє бажання, якщо воно, звісно, нікому шкоди не принесе.
Матвій заплющив очі і сказав:
- Хочу в космос полетіти, на іншій планеті побувати.
- Полетиш. Побуваєш, - твердо мовив кіт.
Коли хлопець очі розплющив, то Білика біля себе не побачив. Пробігся квартирою – нема кота ніде. Мов випарувався. Хлопець знову заплющив очі й коли їх розплющив, то стояв уже на полі за містом біля космічного корабля і був одягнений у скафандр. Коли подумки спитав сам себе: «Кіт справді виконав моє бажання?», то почув позаду себе: «М’яв». Матвійко обернувся, але Білика не побачив. «Почулося, мабуть, мені його нявкання, - подумав. - А, може, і ні. Дивний цей Білик. Не кіт, а якийсь чарівник».
Матвій натиснув на червону кнопку, де писало «пуск» і, дивлячись в ілюмінатор, злетів увись. Летячи, він бачив різні планети – великі й малі. «До якій, цікаво, опинюсь я?» - думав. Опинився на гарній, на фантастичній, на тій, яка йому з-поміж інших найбільше сподобалася.
Коли корабель сів на її фіолетово-лілово-голубу поверхню, Матвій натиснув на жовту кнопку біля дверей. Вони відчинилися. Хлопець вийшов з корабля і пустився в мандри. Довго Матвій ходив по незвичній поверхні, на якій не було ні землі, ні трави, але росли незвичні рослини – великі срібно-лілово-фіолетові квіти, ростом з дерево. Цвіт їхній нагадував пух.
Хлопець не міг відірвати від дивних квітів свого погляду. Таких він ще ніколи не бачив. Та окрім квітів, на цій планеті, здається, більше нічого не росло. Здалеку виднілися невисокі гори, які були голими, під ногами лежало гостре каміння. Ні людей, ні тварин, скільки йшов, Матвій не побачив. Довкола почало темніти. І хоч шолом хлопця світився, йому зробилося лячно. Він захотів побачити маму, татка, друга, захотів знову опинитися у своєму місті, у своїй квартирі. Захотів їсти,
пити, лягти у своє ліжечко. Засумував. По-своєму гарна, звісно, планета, на якій він опинився. За горами, може, й річка є. Але живих істот тут немає.
На планет Земля краще! На ній багато різноманітних рослин і тварин. На ній живуть люди, серед яких його мама, тато, однокласники. друзі, а ще дід і бабуся, які проживають в селі. На ній є дивовижні сади і поля, ліси і степи, моря, озера та ріки. На ній, що там казати, є багато прекрасних речей! Тільки б люди вміли їх бачити, цінувати, берегти! Хлопчик розвернувся і пішов назад до свого корабля по слідах, які лишив. Світло із шолома, а потім і з корабля не дало йому збитися зі шляху. Коли Матвій зайшов до середини літального апарату, то одразу заснув, бо стомився від довгої подорожі. Вранці знову вийшов надвір, полюбувався квітами, які росли довкруж, а тоді сказав:
- Не знаю, Білику, чи ти чуєш мене, але доба минула і я хочу, щоби ти виконав моє друге бажання.
Кота Матвій перед собою не побачив, але його «м’яв» почув.
- Бажаю повернутися на свою планету Земля, до рідного краю – України, до того міста, де стоїть моя школа, до того дому, де живуть мої батьки.
Тільки це промовив хлопець, як знову почув «м’яв». Зрадів, але шукав Білика, знав, що кіт його не підведе, виконає те, що він просить. І так сталося. Космічний корабель злетів і за якийсь час наблизився до Землі, на якій є місце і його країні із зеленими лугами, із барвистими квітками, із кущами червоної калини й гучними, дзвінкими піснями солов’я. Коли космічний корабель приземлився, Матвій вийшов з корабля і сказав радісно:
- Здрастуй, рідна земле! Я мав мрію – побувати в космосі, на іншій планеті. Моя мрія здійснилася. Та мушу визнати, що немає у Всесвіті кращого місця, ніж той край, де ти народився, де зробив свої перші кроки, сказав перші слова, де навчився читати, писати, рахувати, де мати тебе пестила, годувала, мудрості навчала, де тебе тато возив тебе до дитсадка, вчив цвяхи забивати й у лісі гриби збирати.
Підійшов Матвійко до дуба, що ріс у дворі, притулився до нього, відчув силу і ніжність дерева. Згодом ліг на траву, відчув її м’якість і доброту. Зрадів. Коли встав, то корабля космічного на тому місці, де він його залишив, не побачив, зник корабель. Підбіг хлопець до куща, під яким Білик любив лежати, не знайшов там кота
- Білику! Білику! – закричав.
Не відізвався кіт.
«Може, мені тільки здалося, що я був на іншій планеті?» – подумав. Хлопець запхав руку до кишені. З неї він витягнув частинку срібно-лілово-фіолетового пуху, тобто, цвіту тієї квітки, яка росла на незнайомій йому планеті, яку він для себе назвав Фіолетка. «Значить, я таки був на іншій планеті», - мовив уголос.
- Матвійку! – закричала мама з прочиненого вікна кухні. – Борщик зварився. Ходи додому.
- Іду, матусю, - відповів хлопець.
«Зараз з’їм дві миски борщу, - подумав собі. – Бо я голодний, як вовк!»
ID:
1037105
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші для дітей
дата надходження: 05.04.2025 22:57:03
© дата внесення змiн: 05.04.2025 22:57:03
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
