В його словах нема любові,
У них є біль й часті докори,
Судин стискання, потік крові.
Змусить не раз до непокори.
Протистояння… тільки в злобі,
А хай би, вирішити мирно,
Тож підкоряєшся жадобі,
Бо твоє серце без любові.
Тепла бракує і доброти,
І, як ти, маєш із цим жити?
Як не позбудешся мерзлоти,
І не навчишся знов вірити!
Душа точнісінько, як айсберг,
І не вдається розтопити,
Погляд на шию, то ніби зашморг,
Ковток повітря - не вхопити.
Ти не досягнеш щастя й мети,
Як не навчишся цей світ любить,
Сприймати радість, диво- квіти,
Безкрає небо і сюжети.
Які б ти просто зумів сприйнять,
Красу помітить, чародійство,
Як ранні роси в полі бринять,
Їх пестить сонце - це ж блаженство.
Відчуй що Бог, нам подарував,
Підстав долоні, душу розкрий,
Щоби любов й ласку множував,
Я точно знаю - станеш добрий!
Почуй шум трав, як вітер віє,
Як соловей, виводить соло,
Твоя душа приймать зуміє,
Люби життя і Боже слово!
Як квітка, в квітучім суцвітті,
Як спів пташиний, по діброві,
Щоб мир завжди й щастя на світі,
В собі неси слово любові!
13.09.2021р.
Вірш до картини
