Коли сумую за тобою,
То й сон чомусь тоді не йде.
Легенько скла торкнусь рукою,
Мене твій образ віднайде.
І я тоді веду розмову
Про наболіле, про життя.
Але від тебе все ж ні слова,
Якесь гірке передчуття.
Повільно свічка догорає,
Химерні плями на стіні.
Я щось чекаю і не знаю,
Чому це сумно так мені.
Скриплять віконниці надвірні,
Чомусь так страху надають.
Зірки поблідли вже вечірні,
Незримо нічку украдуть.
І знову погляд - на вікно:
Твій образ марився анфас -
Хтось кинув квіти на це скло,
І це було не для прикрас.
Я провела по них рукою,
Вода сльозою потекла.
І не солоною, гіркою,
І руку ніби обпекла...
Чудова лірика! 
Хоч в душу смута залягла....
