Бурчить попереду вода,
і тягнеться мороз в мої вуста.
Не вимовити по-інакшому: належить
до чого не обличчя, місце, де обрив
відбувся?
Сміх кривий
і гатку в сутінках бентежить.
І кришить темряву дощу порив.
Мій другий образ, мов людина,
тікає від повік червоних павутини,
підстрибує на мілині
під соснами, а потім попід вербняками,
із іншими поплутується двійниками,
не загубитися ніколи так мені.
