А дощ не може вгамуватись,
Все ллє і ллє немов з відра.
З весною хоче танцювати,
Але надіється дарма.
Він їй бузок в букет збирає,
З калини цвіт кида до ніг.
У очі тихо зазирає,
Щоб танець був таки у них.
Весна дарунки не приймає,
Вони холодні й водяні.
Вона на милого чекає
Щоб він зігріти зміг її.
Дощу цілунки не для неї,
Не по дорозі - каже нам.
Не буду дощику твоєю,
Танцюй ти друже краще сам.
Піднявшись в небо над землею,
Відмов не може пережить.
Дощ зрозумів, не бути з нею,
З сльозинок танець мережи́ть...
Щиросердечно дякую люба Катюшенько! Мені і самій вже той дощ навбрид, та що поробиш то не від нас залежить! На все воля Божа! Нехай вже світить сонечко і зігріває нас своїм промінням!!!
