|
Біла берізка,схилилась до землі,
гілки обмерзлі,та в льоду і сніжані.
Під ношею важкою,знесилена вона,
геть змучила її,люта Зима.
Вона в думках,бруньки свої пускає,
вона Весну,бруньками й соком зустрічає.
Можливо,тому Зима її,так катувала,
чому Зиму,цю грізну панну,так не зустрічала.
Але Береза знає,ще мало і прийде Весна,
і відродиться,усе живе й теплом зігріється вона.
Та листям буйним,як хустинкою,себе накриє,
і соком ніжним,гілки свої омиє.
А поки,що Зима-гілки,усі в снігу,
але Береза,заспокоює себе-я все з терплю.
Бо, я міцна й коріння моє,не убити,
а головне-Береза, хоче жити.
Тому і терпить і так терпить,все живе,
терпимо всі,бо кожен ношу свою,по життю несе.
Але надіємося,зміниться у нас скоро життя,
прийде в життя Весна,хоч і для кожного своя.
ID:
864237
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 09.02.2020 13:26:11
© дата внесення змiн: 09.02.2020 13:26:52
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
