(Цей вірш про кохання Ганни Барвінок до свого чоловіка Пантелеймона Куліша).
Думки й кохання – речі ті в житті,
Перед якими кожен геть безсилий,
Вони і щастя наше, і батіг,
Й пояснення ніколи не просили.
Кохання довжиною у… життя
Несла вона у вічно юнім серці.
Було усе: і зради, й каяття,
І клятви чергові, і звуки скерцо.
Несла його, мов кришталеву річ
І дорожила більше, ніж собою.
На все у неї вистачало пліч.
Вони ж міцніли-кріпли від любові.
Вона його… кохала. Й цим жила,
Ні ревністю не змучена, ні болем,
А сивина торкнулась до чола,
То кликала «дружиною»-судьбою.
У ньому вона бачила орла,
Що міг життя висоти підкоряти,
Тож сонцем осяйним йому була,
Котре уміло душу зігрівати.
Кохання довжиною у… життя
Її тримало й навіть надихало,
Поки й за ним зібралась в небуття,
Щоб разом бути, й Бога так благала.
25.01.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
